Вона була задумлива, як сад…
Микола Вінграновський
Вона була задумлива, як сад.
Вона була темнава, ніби сад.
Вона була схвильована, мов сад.
Вона була, мов сад і мов не сад.
Вона була урочиста, як ніч.
Вона була одненька, ніби ніч.
Вона була в червоному, мов ніч.
Вона була, мов ніч і мов не ніч.
Вона була, що наче й не була.
Але вона була! Була!
Любове, ні! не прощавай!
Непевний крок свій не збивай.
Непевний крок свій в ніч і сад…
Сердець розбитих серцепад…
Непевний кроче мій, іди!
Непевний кроче мій, іди!!
Непевний кроче мій, іди!!!
Непевний кроче мій, не йди…
Страждаю я, страждає труд,
А хмари небо труть і труть,
І дні, мов коні вороні,
Дорогоцінний час несуть.
Вона була, вона була!
Вона була, як світ, як горн!
І її гори — моє горе,
В її краю мені хула.
Але вона — жона. Вона —
Самозбереження народу.
І мову, кров його і вроду
їй доля зберегти дана…
Ну, що ж тепер мовчиш, мій вік
Цивілізованих калік?!
Вітчизно-сльозе-мріє-сну,
Прийми болінь моїх весну.
Бо наче я вже не живу,
Свою надію неживу
Приспав під серцем і не сплю…
Двадцятий вік як я люблю.
Вона була за всі віки…
В прощальнім слові до руки
Схилялись їй і ніч, і сад…
Сердець розбитих серцепад.
1960
Про вірш
Пристрасна ода любові як всеохопній стихії життя, що поєднує ніжність і космічну міць. Поет обожнює кохану жінку, розчиняючи власне я у безмежжі почуття.
Історія
Твір належить до збірок «Атомні прелюди» (1962), «Сто поезій» (1967) або «На срібнім березі» (1978) Миколи Вінграновського — одного з найяскравіших і найпристрасніших представників покоління шістдесятників. Учень Олександра Довженка, кінорежисер і блискучий актор, Вінграновський переніс у свою поезію масштабне кінематографічне мислення та космічну експресію образів.
Його дебют у шістдесяті роки став справжнім вибухом свіжості для українського слова, поєднавши бунтівний пафос відродження з надзвичайно зворушливою, майже дитячою ніжністю до всього живого — від степової травинки до далекої зорі.
Форма
Вірш звучить у розмірі: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком та афористичною інтонацією.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Інтонація Вінграновського неповторна за своєю розкутістю: стрімкі перепади від шепоту до грому, синкоповані ритми та багаті звукові переливи створюють ефект живого мовного водоспаду.
Як читати
З перших акордів («Вона була задумлива, як сад») поезія захоплює виром почуттів і сміливими метафорами, де реальність миттєво перетворюється на чарівний кінокадр. Поет не спостерігає збоку — він усім серцем кидається у вир переживання.
У розвитку образу («Дорогоцінний час несуть») стираються межі між людиною та природою: серце б’ється в унісон із течією Дніпра, а кохання набуває масштабів всесвітньої стихії. Вінграновський дарує слову надзвичайну чуттєву відчутність і колір.
Завершення вірша («Сердець розбитих серцепад») лишає читача у стані піднесеного захвату перед красою світу й глибиною людського серця. Поет утверджує любов як єдиний справжній зміст і захист від смерті.
Теми: лірика шістдесятників · інтимна лірика · природа і людина · історична пам’ять · космічний політ