Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки-щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу,
Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа.
Величний сакральний гімн-прохання до Творця про дарування українському народові свободи, просвіти, єдності й вічного благословення, що став духовним славнем нації.
Твір створено Олександром Кониським у 1885 році під час його активної громадсько-культурної праці в Києві та Львові. Первісно вірш задумувався як дитяча молитва для патріотичного виховання молоді в умовах жорстоких імперських заборон українського слова (зокрема Емського указу 1876 року), коли школа й церква використовувалися як головні знаряддя русифікації.
Того ж 1885 року видатний композитор Микола Лисенко створив для цього тексту геніальну хорову партитуру, що перетворило лірико-релігійний твір на загальнонаціональний духовний гімн («Боже великий, єдиний, нам Україну храни...»). Первісно видана для дитячих і студентських хорів, пісня блискавично поширилася всіма українськими землями — як Наддніпрянщиною, так і Галичиною та Буковиною.
У спадщині Кониського цей шедевр посів найвище символічне місце: він синтезував його багаторічну культурницьку філософію, базовану на просвіті, науці та християнській любові до батьківщини, здобувши статус другого національного гімну поряд із «Ще не вмерла України...».
Жанрово це літургійна поетична молитва (гімн-інвокація). Вірш написано переважно тристопним хореєм із пірихіями, що забезпечує урочисту плинність, величність та молитовну плавність кантиленного типу, ідеальну для хорового співу.
Строфіка організована в чотиривірші з перехресним та кільцевим римуванням (зокрема неточні й граматичні рими, властиві народнопісенній та духовній практиці). Поетичний синтаксис структурований прямими імперативними звертаннями («храни», «осіни», «просвіти», «зрости», «дай»), що створює наростаючу градацію сакрального благання.
Твір вибудувано навколо соборного образу України як богообраної, стражденної й водночас незнищенної сутності. Звернення до «Бога великого, єдиного» виходить за межі суто конфесійного канону, апелюючи до Всевишньої справедливості на захист народу, позбавленого державності.
Ключовою світоглядною особливістю Кониського є органічний синтез релігійного почуття з просвітницьким ідеалом: автор благає не засліпленої покори, а «проміння волі і світу», «світла науки і знання». Просвіта для письменника — це необхідна умова визволення та внутрішнього дорослішання народу, без якої неможливе збереження нації.
Категорії «воля», «доля», «край» і «народ» виступають цілісною семантичною тріадою, яка завершується величним хоровим побажанням «многая літа». Психологізм тексту полягає у чистому катарсисі, де колективне «ми» (діти народу) зливається у прагненні жертовної та святої любові до рідної землі.
Теми: духовний гімн · молитва за батьківщину · просвіта і знання · воля народу · патріотизм