Бій над Каялою
Вранці небо червоніє,
Наче п'є червону кров,
Налітають з моря хмари,
Вдарив грім — і дощ пішов.
Але військо українське
Не лякається негод.
Зранку ворога шукає
І продовжує поход.
Над Каялою-рікою
Половецьке військо жде…
Знов гримить залізна зброя,
Степ від тупоту гуде.
Заспівали знову стріли,
Знов забрязкали мечі,
І земля укрилась трупом,
Половецьку кров п'ючи.
Наче вітер серед степу,
Розгулявся Всеволод…
Все забув він… пам'ятав лиш
Україну та народ.
На коні з мечем літає
У шоломі золотім,
Де пролине — трупом поле
Укривається за ним.
З ранку бій ішов до ночі,
З ночі бій до світу йшов…
Навкруги лежали трупи
І людська стояла кров.
Бились наші, як не б'ються
На верхів'ях скель орли…
Ось, здавалось, залунає:
"Перемога! Ми взяли!"
Та не стало стріл у війська,
Пощербилися шаблі…
Без щита рука безсила
Опустилась до землі.
І розбили наше військо,
Узяли князів в полон
І ведуть степами бранців
За далекий тихий Дон.