Бандурист
Павло Глазовий
Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист.
У неділю на могилу йшов співати бандурист.
А назустріч бандуристу панський вискочив лакей.
— Чим, — питає, — ти сьогодні розважатимеш людей?
Ти дивись, там про лакеїв не співай, не бубони,
Бо бандуру обчухраєм до останньої струни.
Бандурист подибав далі. Зустріча його глитай.
— Дам копійку. Ти про мене щось хороше заспівай.
А як бовкнеш щось погане про персону про мою,
Я спущу собак на тебе, я хортами зацькую.
Бандурист подибав далі. Чує — котиться ридван.
Із широкого віконця витикає пику пан.
— Йдеш, — питає, — на могилу? Знов співатимеш? Ну-ну…
Спробуй бовкнуть щось про мене — у могилу зажену.
Бандурист побрів понуро, а назустріч поліцай:
— З чим ти ходиш на могилу? Розкажи і проспівай. —
Бандурист, зітхнувши важко, відповів йому: — Ходім…
Станеш збоку та й почуєш, що співатиму усім. —
Поліцай спідлоба блимнув і оскалився, як звір:
— Щось почую незаконне — запроторю у Сибір!
Бандурист поклав бандуру на притоптану траву.
— Я, — сказав, — сліпий, незрячим сорок літ уже живу.
І не бачу, що ти, хто ти — отаман чи генерал,
Що на себе почепив ти — пістолет чи самопал.
Та нащо мені те знати? Я бреду, як уночі.
Все добро моє — бандура та торбина на плечі.
Але знаю, серцем чую: жде на вас погибель десь,
Якщо ви старого діда ще й сліпого боїтесь.
Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист.
Не співав у ту неділю на могилі бандурист.
Про вірш
Дотепна побутова гумореска, що викриває бюрократичне чванство, людську глупоту та моральне лицемірство. Твір утверджує здоровий народний сміх як ліки проти суспільних вад.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («— З чим ти ходиш на могилу? Розкажи і проспівай. —») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («Не співав у ту неділю на могилі бандурист») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · комічне й сатиричне · інтимна лірика