Над каламутною водою
Над каламутною водою
стою в задумі,
Уся моя душа, здається,
втонула в шумі.
Глухо об берег хвиля плеще
та в камінь б'ється,
І однотонна якась дума
в хвилях несеться.
Ріко співуча! Кілько в тобі
болісних стонів!
Кілько в тобі за душу рвучих
тихих півтонів.
З далеких гір летиш в долину
бистро, нестримно,
Тебе не спинять у дорозі
спека, ні зимно.
В негоду сплав береш на плечі
з ялиць високих
Та несеш скорим хвилі ходом
у світ широкий.
І по дорозі думу мрієш
про сині гори,
Про Довбушеві горді стіни
та темні бори.
А я над твоїми водами
стою в задумі,
Уся моя душа втонула
у твому шумі…
Та бачиться мені однака
судьба з тобою:
Як сплав, в негоду й моє щастя
пішло з водою…
***