Дочка-син
Степан Руданський
Пан то хоче сина мати,
Не спить цілі ночки,
Але пані, як на збитки,
Вповиває дочки.
Що півроку, то й повненька,
Що рік, то й дитина…
Отак-отак рада б хлопця,
А вийде дівчина…
П’ятеро вповила пані,
Ще надію має;
Але дідич за границю
З горя виїжджає.
І говорить своїй пані:
«Я хрестом клянуся,
Тільки ще буде не хлопець —
Я вже не вернуся».
Сів на бричку та й поїхав,
Півроку минає…
Але пані, як на теє ж,
Дочку вповиває.
Зажурилась, світ немилий,
І жити не хоче…
«Не побачу, — каже, — більше
Свого пана в очі».
Аж приходить якось Мошко,
Паню оглядає.
«Чи ви, пані, нездорова?» —
Дідичку питає.
Та і каже своє лихо.
«Не журіться, пані,
Та лиш мені, — каже, —дайте
Коня, що на стані,
А я вже вам пана верну…»
Та йому дарує
Їде Мошко за границю
І в пейси не дує.
Найшов пана, поклонився…
«А що?» — пан питає.
«А що ж, пане? Дав бог сина!»
Мошко відвічає.
Дає дідич сто червоних
Жидюкові тому.
Казав коні заложити,
Рушав додому.
Приїжджає, привітався.
«Де моя дитина»
Бере її, розкриває…
Аж воно — дівчина!
«Ах ти ж, шельмо, псяча віро,
Казав — сина маю.
Та я тебе обезвічу,
Живцем закопаю!..»
«Стійте, пане, їдно слово!—
Мошко промовляє —
Ви дивитесь, що дитина
Ще того не має,
Але я дам пейси втяти —
Свідок пан і люди,
Як через шістнадцять років,
І той там не буде!..»
Розсміявся пан із лиха.
«Що, — каже, — діяти?
Коли сина не дождуся,
Треба зятя ждати…»
Про вірш
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Історія
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Форма
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Як читати
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Пан то хоче сина мати»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («А я вже вам пана верну») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («Треба зятя ждати») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · інтимна лірика · рідна мова і земля