Голубонько-дівчинонько…
Степан Руданський
Голубонько-дівчинонько,
Зіронько моя!
Не питайся, моя мила,
Чого смутен я!
Живо-живо того смутку
І ти не минеш!..
Отоді ти, моя мила,
Мене спом’янеш…
Голубонько-дівчинонько,
Мій рожевий цвіт!
Ти весела, світом рада,
Тобі милий світ!..
Живо-живо світом знудиш,
Тяженько здихнеш…
Отоді ти, моя мила,
Мене спом’янеш!..
Гудуть пчоли коло тебе,
Ти, як лист, дрижиш…
Ти їх гониш, не одгониш
І сама біжиш…
Живо-живо під ті співи,
Як дитя, заснеш…
Отоді ти, моя мила,
Мене спом’янеш…
Ти затопиш очі в очі —
Очі не схибнуть!
Тобі дивно, що чужії
Від твоїх змигнуть…
Живо-живо сама глянеш —
І сама змигнеш.
Отоді ти, моя мила,
Мене спом’янеш…
Ти вітаєш, обіймаєш
Своїх і чужих!
Як дитина, ти, дівчино,
Ластишся до них…
Живо-живо од чужого
Руки одвинеш…
Отоді ти, моя мила,
Мене спом’янеш…
Прийде ранок — ти весела,
Других веселиш…
Прийде нічка — ти в постелі,
Як голубка, спиш…
Живо-живо цілі ночки
Оком не скинеш…
Отоді ти, моя мила,
Мене спом’янеш…
Про вірш
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Історія
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Форма
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Як читати
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Голубонько-дівчинонько»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («Ти затопиш очі в очі —») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («Мене спом’янеш») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · інтимна лірика