Калино-малино
Степан Руданський
Калино-малино,
Ряснеє деревце!
Хто ж тебе пригорне,
Дівчинонько-серце?
Тяженько здихнула,
Дівчинонька каже:
“Той мене пригорне,
Хто косу зав’яже!..”
Головка хитнулась,
Коса розвинулась,
До білої шиї
Шовком пригорнулась…
Косо, пишна косо!
Хто тебе зав’яже?..
“Хто мене зав’яже,
То віночок скаже”.
Василечку милий,
Любий та коханий!
Зелен барвіночку —
Віночку рутвяний!
Хто ж тебе, віночку,
Розплітати буде?
“Запитайте, люди,
Мої білі груди!..”
Місяця-підповня
Пишні половини —
Груди, білі груди,
Милої дівчини!
По кім ви здихнете
Тяженько впівночі?
“По кім ми здихнемо —
Знають чорні очі!..”
Чароньки дівочі —
Горять чорні очі,
Як в чистому небі
Зорі опівночі!..
Очі, ясні очі!
Зорі над зорями!
По кім ви заллєтесь
Першими сльозами?
“По кім ми заплачем —
Не питайте, люди:
Тому перша слізка,
Хто нам милий буде!”
Спаде перша слізка,
Здихнуть білі груди,
По кім здихнуть груди,
Того вінок буде…
Хто вінок розв’яже,
Той косу зав’яже,
Той дівча пригорне,
Щиру правду скаже.
Про вірш
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Історія
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Форма
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Як читати
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Калино-малино»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («Груди, білі груди») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («Щиру правду скаже») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · інтимна лірика