Раз обходили ляхи
Навкруги костьола,
Захопили хто що міг,
Ходять наокола.
Ото мазур і собі,
З набожництва свого,
Перед себе захопив
З каменя святого.
І аж крекче, неборак,
А святого носить
Та щоб живо обійшли,
Пана бога просить.
А тут, йому не біду,
Тілько що ступають,
А навколо обійшли —
Знову починають.
Бачить мазур, що ніяк
Справи не докаже,
Та об землю тим святим
Та й до нього каже:
«Був-ись,— каже,— молодий,
То тоді носили,
А тепер ходи і сам,
Мені не до сили!»
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Раз обходили ляхи»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («А тут, йому не біду») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («Мені не до сили») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · пейзажна лірика