Козаче-голубче…
Степан Руданський
“Козаче-голубче,
Соколику мій!
Дай білу рученьку,
Зо мною постій!
Най надивлюся,
Слізьми заллюся,
Заким з дороги
Тебе діждуся!”
“Дівчино-рибчино,
Не плач, не ридай!
За мною, молодим,
Ручок не ламай:
Як не загину,
Я не покину,
Я не покину
Любу дівчину”.
“Ой доню Явдоню,
Зіллячко моє!
Чого ж так змарніло
Личенько твоє?”
“Ой мати-мати!
Тяжко вмирати,
Ой а ще важче
Милого ждати!
Давно я, давно я
В милого була,
Вже тая стежка
Зіллям заросла.
Піду я, мати,
Зіллячко рвати,
Зіллячко рвати,
Милого ждати!..
Рвуть зілля дівчата,
Віночки плетуть,
А мої оченьки
Тільки сльози ллють.
Ой зілля-зілля,
Чуже весілля,
А моя мука —
З милим розлука!..”
“Дівчино-рибчино,
Здорова була!
Чи вже ж ти, чи вже ж ти
Мене забула?”
“Я не забула,
Я не забуду,
Любила вірненько,
Любити буду”.
Про вірш
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Історія
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Форма
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Як читати
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Козаче-голубче»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («Давно я, давно я») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («Любити буду») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · елегійні роздуми