Колись Мошко улюбився
У нашу дівчину.
То, бувало, все співає
В лихую годину:
«Світить місяць, світить,
І сонця не треба,—
Він не впаде з неба,
Бо добре держиться.
Ой там край Дунаю
Голуби літають,—
Най собі літають,
Бо я їх не спійму.
Сів заєць на дубі,
Оріха кусає…
Бо він виглядав
Милої коханки.
Сів заєць на дубі,
А я коло дуба.
Як ти мені люба,
Сказати не можу!»
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Колись Мошко улюбився»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («Най собі літають») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («Сказати не можу») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · людська гідність