Над колискою

Степан Руданський

Спи, дитя моє, ти — життя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки сонечко не запалиться,
Поки місяць не згасне!..

Спи, дитя моє, ти — життя моє!
Тілько щастя і долі!
Будеш цілий вік, як той чорний віл,
У ярмі і неволі!

Тілько губонька залепечеться,
Слаба ніженька стане,
Слаба рученька перехреститься —
Твоє горе настане.

Не підеш з дітьми, не побавишся
На пуховім пісочку,
Не прийдеш сюда, не положишся,
Не заснеш в холодочку!..

Не з дітьми підеш — панську череду
Поженеш ти на поле!..
Не пісок м’який — стерня острая
Босі ноги наколе!..

І від сонечка не сховаєшся
За відорану скибу;
Зав’ялить тебе в полі сонечко,
Як ту в’ялую рибу!..

І не раз сльоза із очей спаде
На запалені груди,
І сльозу твою тілько бог їден
З неба видіти буде!

Станеш хлопцем ти, станеш парубком,
Тобі все їдна доля:
Череда мине, найде панщина —
Їдна й тая ж неволя.

І що божий день осавула йде:
Ти вставай до роботи!..
Ти вставай, роби від неділеньки
До самої суботи…

І що божий день будеш до світа
До роботи вставати;
Свою силоньку ні собі, ні мні,
А панам виробляти.

А там панові не вподобався,
Писарині якому, —
Ноги здибають, руки спутають
І звезуть до прийому.

Станеш голий ти у присутствії,
Як родила тя мати…
І зачнуть тебе пани з дохтором,
Мов коня, оглядати!..

І забриють лоб — і до церкви враз,
Там присягу прокажуть;
У мундир вберуть, оружжо дадуть,
Світ навіки зав’яжуть!

Поженуть тебе в чужу сторону,
І зачнуть муштрувати,
І приказ дадуть — мову рідную
На чужую зламати…

І наломишся, і забудеш ти
Свою мову рідненьку,
Спом’янеш не раз не по-рідному
Свою рідную неньку…

А прийде війна — зложиш голову!..
Де і хто поховає?
Не згадає мир, не спитається,
Хіба бог спам’ятає!..

Спи ж, дитя моє, ти — життя моє!
Спи ж, дитя моє красне!
Поки світ стоїть, поки з місяцем
Враз і сонце не згасне!..

Про вірш

Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.

Історія

Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.

Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.

Форма

Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.

Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.

Як читати

Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Спи, дитя моє, ти — життя моє»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.

У зіткненні характерів («Ти вставай, роби від неділеньки») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.

Завершення вірша («Враз і сонце не згасне») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.

Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · інтимна лірика · рідна мова і земля

Усі поети