Печені яйця
Степан Руданський
Підсунувся на весіллі
Козак до дівчини,
Давай її підмовляти
Дати табачини.
Але вона “Не дам, — каже, —
Бо казала мати,
Що від того, часом, можна
Животину мати…”
“Не журися, — козак каже, —
Не знатимуть люди:
В мене яйця печенії —
Дитини не буде!..”
“А чи ж правда печенії?”
“Печені, їй-Богу!..”
“А з печених то не буде?”
“Не буде нічого!”
“Е, таке-то що не буде?”
“Та ж спитай хоч тата.
Чи з печених яєць коли
Бувають курчата?”
Бігцем дівка до матері,
Матері питає:
“Чи з печених яєць коли
Курча вилізає?”
“Та ні, доню, — мама каже, —
Або що за диво?”
“Ет, мамухю, не питайте!” —
Та із дому живо.
Дала міцно козакові —
Трісла табачина,
Але ба! через півроку
Росте табачина.
І ото вже і запаски,
Бідна, не зав’яже,
Тогди вона до матері
Та й матері каже:
“Тіштесь, — каже, — тепер, мамо,
Коли одурили!..
Таж печені були яйця,
А що наробили!..”
Про вірш
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Історія
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Форма
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Як читати
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Підсунувся на весіллі»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («Бігцем дівка до матері») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («А що наробили») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · філософія буття