Піп на ярмарку
Степан Руданський
Шиє собі по ярмарку
Молодчина жвавий,
Підглядає, що в батюшки
Гроші у халяві.
Та і гроші ж то хороші —
Самії дукати.
«Будь що буде, — промовляє, —
А треба дістати…»
Сюда-туда повернувся —
Вже й видумав штуку,
Підступає до батюшки —
Цмок його у руку.
«Батюшечко,— став казати,—
Вчиніть мою волю!..
Потрудіться на часочок
До краму зо мною.
Я — най богу невимовно —
Ризи вибираю,
Та сам бачу, що ні міри,
Ні пуття не знаю…»
Пішов батюшка до краму,
Ризи вибирає;
Вибрав самі щонайкращі,
На себе вбирає.
А той присів коло нього,
Ніби поправляє,
А тут тілько від калитки
Ремінці збирає.
Шарп калитку — та у ноги…
Піп до нього хоче,
А купець його за ризи:
«Пагади, панотче!»
Заким отець повернувся,
З себе ризи скинув —
Молодчина з його грішми
Десь, як вітер, згинув.
Про вірш
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Історія
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Форма
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Як читати
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Шиє собі по ярмарку»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («Та сам бачу, що ні міри») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («Десь, як вітер, згинув») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · пейзажна лірика · філософія буття