Преслів’я
Степан Руданський
Спив до дна я прикрий келих
За здоров’я долі,
І з похмілля моє серце
Розривають болі.
Нащо ж, мила, мої думи,
Нащо твої чари,
Коли з ними враз по серцю
Бродять чорні хмари?
Правда, мило мені було,
Як ти обіймала
І опущене покрів’я
З думки підіймала
І на розум накидала, —
Правда, мило було!..
Моє серце в цілім морі
Розкоші тонуло.
Я забув про все на світі,
На все не вважав-єм,
Я й себе забув самого,
Мало пам’ятав-єм.
Спам’ятався — а ти щезла…
Розум холодіє,
Лиш нещасна моя думка
Росте та повніє.
В якім смутку, в якім жалю
З нею я блукаю,
В яких болях на чужині
На світ породжаю.
Породжаю, оглядаю…
Мила моя, мила,
Чи ти мене, моя мила,
Не щиро любила?
Чи я тебе, моя мила,
Не любив, як треба?
Чи то мені така доля
Випала із неба?
Чого ж дума така пишна,
Чого ж слово бідне?
Дитя моє недоспіле,
Дитя моє рідне!
Згубив би я тебе разом,
Як Часа свого сина,
Але, може, тебе прийме
Мати Україна!
Петрополь, 10.07.1859
Про вірш
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Історія
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Форма
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Як читати
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Спив до дна я прикрий келих»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («Лиш нещасна моя думка») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («Петрополь, 10.07.1859») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · інтимна лірика · рідна мова і земля