Шляхтич
Степан Руданський
Мша кінчилась у костьолі,
Люд порозсипався,
У костьолі тілько шляхтич
Убогий зостався.
Та ще десь за образами
Захристиян лазить,
То святих там заслоняє,
То в них світло гасить.
Обдивився кругом шляхтич —
Не видно нікого,
Та живенько, де Антоній,
Припав до святого:
«Błagam cię, człowieczku święty!
Błagam cię, Antoni!
Podaj, serce, mnie pieniędzy,
Niech ja kupię koni!» *
А тут йому з-за святого
Грубий голос чути:
«Nie dam, nie dam dla gałgana,
Nie dam i na buty! » **
І в минуті бідний шляхтич
На ноги схопився,
Подивився на святого,
Ближче підступився.
«Dałeś, nie, Antoni święty,—
Каже до świętego.—
Tylko nie kpij — jestem szlachcic,
Nie pozwalam tego!» ***
___________________________
* Благаю тебе, святий чоловіче,
Благаю тебе, Антонію!
Дай, серце, мені грошей,
Я куплю коней! (польськ.) — Ред.
** Не дам, не дам негідникові,
Не дам і на чоботи! (польськ.) — Ред.
*** Дав ти чи ні, святий Антонію, —
Каже до святого,—
Тільки не глузуй — я шляхтич,
Не дозволяю цього! (польськ.) — Ред.
Про вірш
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Історія
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Форма
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Як читати
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Мша кінчилась у костьолі»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («Nie dam i na buty! » **») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («Не дозволяю цього! (польськ.) — Ред») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · інтимна лірика · рідна мова і земля