Сповідь
Степан Руданський
Хто не знає, що попи все
Звикли на дурницю!
Сповідав раз їден попик
Грішну молодицю…
Молодиця молодая,
Тлуста, уродлива;
Груди білі — як збанята;
Сама чорнобрива.
Піп накрив ї патрахілем,
Ніби сповідає,
А сам мало не прилипне,
Її промовляє:
«Чи не можна, молодичко,
В тебе поживитись?
Буду за тя господеві
День і ніч молитись.
Я ще здавна тебе люблю!..» —
Піп її туркоче…
Молодиця й собі каже:
«А я вас, панотче!»
Дзвонять дзвони на «Достойно»,
Дзвонять — і по всьому.
Йде чорнява молодиця
Із церкви додому.
Тілько двері відхилила —
Чоловік озвався:
«Чого тебе на сповіді
Батюшка питався?»
«Ет! Чого він не питався!
Чи все спам’ятаю?..
Хотів муки на проскури,
Питав, чи не маю».
«Ні, псяюхо!.. Не до шмиги!
Не муки він хоче!
Чув я добре, як казала-сь:
«А я вас, панотче!»
Стережися, коли хочеш!..
А то як почую,
То й тобі муки намелю,
Й йому напетлюю!»
17 апреля
Про вірш
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Історія
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Форма
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Як читати
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Хто не знає, що попи все»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («Дзвонять дзвони на «Достойно») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («17 апреля») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · інтимна лірика