Циган на толоці
Степан Руданський
Вийшов циган на толоку,
Косить, бідний, косить —
А господар обідати
Цигана не просить,
А дав чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов таки заставляє
Цигана косити.
І скривився циганюга,
Косить, бідний, косить,
А господар полуднати
Цигана не просить.
А знов чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов таки заставляє
Цигана косити.
Ізнемігся бідний циган,
Косить і не косить,
Аж під вечір пан господар
Вечеряти просить.
Просить його до світлиці,
Садить на посаді,
Наливає чарку, другу…
Такий циган радий!..
От подали сироватку,
Циган уплітає,
Аж тут кума вареники
З печі висуває.
Кинув циган сироватку,
До другого взявся.
Лигав-лигав вареники,
Аж розперезався.
Далі годі! Сидить циган,
Тільки поглядає,
Аж тут кума поросятко
З печі висуває.
Гекнув циган — та й із хати,
Не хоче і ждати:
«Вміли, — каже, — наварити —
Не вміли подати!»
Про вірш
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Історія
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Форма
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Як читати
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Вийшов циган на толоку»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («Просить його до світлиці») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («Не вміли подати») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · людська гідність