Раз пропала на степу
В чумаків сокира,
До одного всі взялись:
«Ти та й ти, псявіро!..»
Той їх годить, хаменить,
Той їм розважає,
Вже й клянеться на чім світ,
Богом присягає…
Ні! Не вірять! Аж чумак
Против неба глянув:
«Коли я сокиру взяв,
Най я ляхом стану!..»
«Стій, чумаче, не губи
Ні душі, ні віри!
Вірим-вірим! Ти не брав
Нашої сокири!»
Класична українська співомовка, що з іскрометним народним гумором викриває жадібність панів, лицемірство попів і чванство міських чиновників.
Твір належить до золотого фонду класичної української поезії XIX століття і входить до доробку Степана Руданського (знаменитого циклу «Співомовки» (1857–1859)). Будучи за фахом лікарем і працюючи в далекій Ялті, Руданський усе життя палко любив рідну Подільську землю та її пісенну культуру.
Він створив унікальний жанр української співомовки — віршованого анекдоту чи приказки, де мудрий народний сміх ставав зброєю проти соціального та національного гніту.
Метрична будова твору: чотиристопний ямб або хорей із перехресним римуванням. Пісенно-романсовий лад із виразною наспівністю й легкою народною лексикою.
Катрени з перехресною римою (абаб). Мова співомовки вирізняється надзвичайною мелодійністю, використанням живої подільської говірки та колоритних народних зворотів.
Оповідь розпочинається колоритною сценою з повсякденного життя («Раз пропала на степу»), де відразу відчувається тепла посмішка та спостережливість автора.
У зіткненні характерів («Ні! Не вірять! Аж чумак») простий козак або селянин протистоїть пихатому панові чи чужоземному зайді, перемагаючи його не силою, а гострим розумом і кмітливим словом.
Завершення вірша («Нашої сокири») приносить тріумф народної справедливості у формі влучного слівця, яке залишає по собі світлий і радісний настрій.
Теми: співомовка · народна мудрість · комічне й сатиричне · людська гідність