Буває, іноді старий
Тарас Шевченко
Буває, іноді старий
Не знає сам, чого зрадіє,
Неначе стане молодий,
І заспіває… як уміє.
І стане ясно перед ним
Надія ангелом святим,
І зоря, молодость його,
Витає весело над ним.
Що ж се зробилося з старим,
Чого зрадів оце? Того,
Що, бачите, старий подумав
Добро якесь комусь зробить.
А що ж, як зробить? Добре жить
Тому, чия душа і дума
Добро навчилася любить!
Не раз такому любо стане,
Не раз барвінком зацвіте.
Отак, буває, в темну яму
Святеє сонечко загляне,
І в темній ямі, як на те,
Зелена травка поросте.
Перша половина 1849, Косарал
Про вірш
Глибока психологічна замальовка старечої самотності: мудре згасання життєвих пристрастей і пошук тепла в тихих спогадах минулого.
Історія
Створено восени 1849 року на Косаралі або під час повернення експедиції до Раїма.
Шевченкові було лише 35 років, проте важка служба, цинга, ревматизм і тюремні злигодні змушували його почуватися передчасно постарілим.
Поет пильно приглядався до старих солдатів і казахів-аксакалів, знаходячи в їхньому спокої відгук на свої переживання.
Форма
Медитативний роздум, чотиристопний ямб із повільним, розважливим ритмом і глибокими паузами.
Точна психологічна деталізація жесту й погляду сивого діда.
Як читати
Старість постає не як безпорадність, а як досягнення внутрішньої рівноваги, коли людина звільняється від марнославства й тихо споглядає світ.
Сивий дідусь, що гріється на сонечку й згадує молоді літа, символізує незворотний коловорот людського буття.
Шевченко з ніжністю фіксує крихкість людського життя, закликаючи цінувати кожну мить родинного тепла й доброти.
Теми: старість і самотність · споглядання вічності · плин часу · життєва мудрість · теплий спогад