В колисці, сплетеній із верболозу...
В колисці, сплетеній із верболозу,
Мене малого мати колисала
I щось ласкаве, ніжне промовляла,
Втираючи мої невинні сльози.
А потім, щоб заснув, мені співала
Тихенько-тихо про калину в лузі,
Яку для чогось люди поламали,
І дівчина одна лишилась в тузі.
Я знаю, знаю: ти недосипала
У ті далекі неповторні ночі.
О материнське слово, рідні очі,
Мені ви ніжність і любов вливали.
Коли тепер мене питають друзі:
"Де гарно так навчився ти співати?"
Я згадую про ту калину в лузі
I ті пісні, яких співала мати.
Я не забуду їх, без них — не жити,
Вони звучатимуть в мені щоднини,
Бо я від них навчивсь красу любити
Моєї дорогої України.