Обніжок
Обніжок горбиться з долини:
Як вуж – покручений лежить.
З обох боків колосся лине
І висне вусом до межі…
Перетина межа чубата
Дорогу зграйним бурунам,
Тікає геть – під сірі хати
І ділить поле пополам!
Немов накреслена рукою —
Вона на грані двох стихій:
Сюди – могутньою рікою
Зеленоплинний біг,
А там – пошматані розливи
На безліч власницьких клинів
І пінне жито полохливо
Ламає листя будяків!..
О, межі, вкриті бур'янами!
Останню кров спиваєте з землі:
З дідів – ви наче рани
На рясношатім тлі!
Штурмують вас могутні зливи —
(За плавом плав із далини!)
І незабаром – спільні ниви
Зітруть обніжки і клини!