Монолог
Черкасенко Спиридон
Ви смієтесь, що п'яний я?..
Та байдуже мені!
Горить, болить душа моя,
І серце все в огні.
В горілці горе утопить —
Нікому те не гріх,
А вам, звичайно, не болить —
Вам жарти, глум та сміх.
Од праці п'яний кожний з нас
У шахті пропадав,
А може, й плакав там не раз —
Того ніхто не знав.
Та святом, бач, напивсь — і ви
Вже регіт ізняли:
"Чи йде той хміль із голови
У шахтаря коли?"
І чудно вам, як пельку він
Горілкою заллє
І підпирає, п'яний, тин
Або дружину б'є...
Тварюка він?! Дурні, дурні!
Як вийде з голови
Колись той хміль, то — навісні! —
Заплачете і ви!..
1906
Про вірш
Гнівний соціально-психологічний маніфест шахтаря, що викриває лицемірство ситого міщанства та провіщає неминучу соціальну відплату.
Історія
Вірш написано в період Першої російської революції 1905–1907 років, коли страйковий рух на шахтах Донбасу сягнув найвищого напруження. Спиридон Черкасенко, понад десять років працюючи вчителем у шахтарських селищах (зокрема на Лідіївських рудниках), знав нелюдські умови підземної праці зсередини й бачив трагедію деградації робітників, зумовлену визискуванням та безпросвітністю.
Поезія стала прямим відгуком на поширене серед обивателів і ліберальної публіки зневажливе ставлення до шахтарів як до «п'яного бидла». Черкасенко зриває фальшиву моралізаторську маску із суспільства, переводячи приватний побутовий факт пияцтва у вимір гострого соціального звинувачення та екзистенційного відчаю.
Форма
Твір написано чотиристопним ямбом із чергуванням пірихіїв, що надає монологові інтонаційної рвучкості, енергії та драматичного динамізму. Застосовано класичну чотирирядкову строфу (катрен) із послідовним перехресним римуванням (АбАб), де чергуються жіночі та чоловічі клаузули.
Ритмічна структура підпорядкована ораторському, розмовному стилю: велика кількість тире, трикрапок, риторичних окликів і запитань формує ефект спонтанної, але гранично щирої сповіді-звинувачення простої людини.
Як читати
«Монолог» Черкасенка — це акт повернення людської гідності тим, кого панівна верства звела до статусу робочої худоби. Мотив алкогольного дурману інтерпретується не як порок, а як єдина доступна анестезія проти нестерпного фізичного й морального болю: праця в шахті постає пекельним простором, де робітник буквально зникає і морально вмирає («од праці п'яний кожний з нас у шахті пропадав»).
У творі чітко протиставлено два світи: світ стражденного дна, де «горить, болить душа», і світ ситих спостерігачів, для яких чужа трагедія є лише приводом для глуму. Авторська іронія викриває святенництво натовпу, що жахається насильства п'яного робітника над родиною, але заплющує очі на щоденне системне насилля шахтовласників над тисячами людських доль.
Фінал твору звучить як апокаліптичне застереження: метафора протверезіння («як вийде з голови колись той хміль») трансформується у пророцтво класового бунту й неминучої розплати, де сміх багатіїв неминуче обернеться кривавими сльозами.
Теми: шахтарська недоля · соціальний бунт · критика міщанського лицемірства · людська гідність · пророцтво відплати · донбаський індустріальний локус