Колись було: батьки тихенько
Збирались в хаті уночі,
І їх огнище помаленьку
Таємно жевріло в печі.
А ми бажали розпалити
У полі огнища свої,
Багаттям правди і освіти
Засяти враз на всі краї...
І наші мрії незабаром
У дійсність справжню повились:
Знялося огнище пожаром
І розійшлось далеко скрізь.
І не загасять вже на волі,
Його ні вітер, ні дощі,
Бо розгорілося у полі —
Не так, як батьківське, в печі.
Алегоричний маніфест суспільного пробудження та незворотності просвітницько-визвольного руху, що вийшов із конспіративної темряви у широкий простір боротьби.
Вірш відображає епоху революційного бродіння та зміни поколінь в українському національно-визвольному та соціальному русі зламу ХІХ–ХХ століть. Зміна замкненої «громадівської» культурницької парадигми на відкриту, масову суспільну боротьбу стала визначальним фактором для світогляду автора.
Черкасенко, працюючи народним учителем, бачив завдання літератури у поширенні знань, правди та національної свідомості серед широких народних мас, інтерпретуючи просвіту як незгасний вогонь соціального оновлення.
Поезія написана чотиристопним ямбом із перехресним чергуванням жіночих і чоловічих рим (AbAb). Легка, пісенна інтонація досягається лаконізмом фрази та відсутністю обтяжливих ритмічних збоїв.
Композиція твору чітка й симетрична: вона спирається на контрастне зіставлення минулого («Колись було...») і теперішнього («А ми бажали... І наші мрії...»), що надає тексту декларативності революційного гімну.
В основі твору лежить алегорія вогню, трансформована через дві просторові моделі: закритий простір батьківської хати («огнище таємно жевріло в печі») та безмежний простір волі («розпалити у полі огнища свої»). Жевріння в печі асоціюється з підпільною, обережною діяльністю старшого покоління, тоді як розбурхане в полі полум'я — це прорив до відкритої боротьби.
Автор переосмислює образ «пожару», позбавляючи його суто руйнівного змісту й насичуючи конотаціями «правди і освіти». Вогонь стає стихією очищення й непереможності, якій не страшні ані «вітер», ані «дощі» реакції.
Ідея спадкоємності поколінь подана через якісний стрибок: молоде покоління не відкидає батьківського джерела, проте виводить його з обмеженої схованки на суспільний обшир, стверджуючи віру в незворотність історичного поступу.
Теми: національне відродження · просвіта і правда · зміна поколінь · вогонь свободи · громадянський пафос