Хмари насунулись... Тихше!.. Довкола
Тіні химерні лягли,
Ніби природи пресвітлеє чоло
Думи сумні повили.
Хмари темнішають... Тихше!.. Що буде?
Сльози? благання? жалі?
Мукою сповнені висохлі груди
Неньки святої — землі.
Все притаїлося... Тихше!.. З грозою
Гучно гримітиме грім...
Душі знеможені збудить до бою
Покликом грізним, страшним!..
Напружена алегорична поезія передчуття соціально-визвольної бурі, де природна стихія грози постає провісницею пробудження пригніченого духу народу.
Вірш написано в бурхливий період Першої російської революції 1905–1907 років, коли в українській літературі домінували мотиви очікування кардинального зламу старого суспільного устрою. Черкасенко, тісно пов'язаний із робітничим середовищем шахтарського Донбасу, гостро відчував наростання народної ненависті та прагнення свободи.
Збірка «Хвилини» (1909), куди увійшов цей твір, акумулювала настрої громадянського піднесення й тривоги, поєднуючи народницьку етику співчуття з неоромантичним культом героїчного чину й очисної бурі.
Вірш написано чотиристопним хореєм із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, що надає звучанню пружної карбованості, тривожності та внутрішньої енергії пульсації.
Строфіка — три чотиривірші (катрени) з перехресним римуванням (АbАb). Використання рефрену «Тихше!..» на стику строф виконує функцію цезурної затримки дихання, яка моделює гнітючу тишу перед раптовим вибухом першого удару грому.
Образна система поезії базується на романтичній персоніфікації природи: «пресвітлеє чоло» покривається думами, а «висохлі груди / Неньки святої — землі» сповнені невимовного болю. Природа постає не пасивним тлом, а живим материнським тілом, що знемагає від неволі й спрагло чекає очисного дощу й буревію.
Психологічний стан очікування («Що буде? Сльози? благання? жалі?») долається утвердженням мілітарно-повстанської розв'язки. Черкасенко відкидає пасивні плачі народницької традиції, стверджуючи імператив активної дії: грім покликаний збудити «душі знеможені до бою».
Акустичний малюнок твору еволюціонує від застережливого шепоту й глухих приголосних («насунулись», «притаїлося») до громоподібної алітерації сонорних і вибухових звуків («гучно гримітиме грім», «грізним, страшним»), матеріалізуючи перехід потенційної енергії бунту в кінетичну.
Теми: передчуття революційного вибуху · алегорія очисної грози · пробудження народної гідності · біль рідної землі · неоромантичний пафос боротьби