У пору вийшли ми з торбами:
Весна бажаная прийшла,
І з нив веселими струмками
Вода цілюща потекла.
Притьмом розбуджена природа
Вітає дивную весну,
І жайворонок вперш заводе
У небі пісню чарівну.
Давай-бо сіяти, мій друже,
В земельку вогкую зерно,
На лоні в неньки буде дуже
Рости у пестощах воно.
І силу творчую від себе
Посіє сонце опісля:
Його кохати буде небо
І пестуватиме земля.
У пору вийшли ми з торбами:
Давай-бо сіяти, давай!
Колись з веселими серцями
Зберем багатий урожай!
Натхненний алегоричний маніфест культурницького та визвольного чину, де праця сіяча символізує вірність народній ниві й незламну віру в багатий духовний урожай прийдешнього.
Поезія закорінена в багату традицію українського громадянського романтизму й народництва (перегукуючись із класичними образами Франкового «Каменярі»/«Гримить», поезіями Грабовського та Грінченка). Черкасенко звертається до мотиву сіяння в добу національного відродження початку XX століття, коли українські діячі поширювали просвіту серед пригнобленого народу всупереч імперським утискам.
Твір репрезентує естетичну концепцію автора як громадського діяча, де весняні польові роботи перетворюються на сакральну метафору націєтворення й утвердження права на вільне майбутнє.
Вірш витримано в класичному чотиристопному ямбі з перехресним римуванням (АбАб), де чергуються жіночі та чоловічі клаузули. Це забезпечує урочисту ораторську напругу й гімнічний характер мовлення.
П'ятистрофна композиція обрамлена рефренною варіацією («У пору вийшли ми з торбами»), що підкреслює циклічність буття, цілеспрямованість колективного руху та завершеність авторської думки.
Центральний алегоричний образ «сіячів із торбами» синтезує біблійну притчевість про зерно з народнопоетичним культом рідної землі-матері. Зерно постає метафорою слова, правди, освіти й національної свідомості, які засіваються в спраглий, вологий ґрунт народного життя.
Природа у вірші постає одухотвореною помічницею людини: сонце ділиться творчою силою, небо кохає посіви, земля-мати пестить паростки. Ця гармонійна єдність людини й космосу трансформує рутинну працю в священнодійство, надихаючи покоління борців терплячим оптимізмом неминучого збору плодів.
Теми: сіячі правди · національне відродження · весняне оновлення · віра в майбутнє · культ праці · громадянський обов'язок