Лишають дітям
Чубач Ганна
Лішають багатство дітям:
Квартиру, машину, дачу.
Я також своє багатство
Даремно сама не розтрачу.
Залишу допитливій доні
На обрії небо погоже,
Дні роботящі, ночі безсонні
Все те, що прожити не зможу.
Лишають багатство дітям.
Радіють чи, може, бідніють?
Спокійні, упевнені, ситі
Самі залишить не зуміють.
Залишу довірливій доні
Слова, що од віку правдиві,
Любов у сльозині солопій,
Сльозу у любові щасливій.
Залишу батьків заповіти:
Добро на землі засівати,
Щоб їй, коли виростуть діти,
Було що у спадок лишати.
Про вірш
Філософсько-дидактичний монолог-заповіт про першість духовної спадщини та етичних чеснот над матеріальними надбаннями у вихованні майбутніх поколінь.
Історія
Поезія постала в 1980-х роках, коли в суспільстві виразно наростали тенденції споживацтва, міщанства та культу матеріального добробуту, проти яких гостро виступала гуманістично налаштована українська інтелігенція. Для Ганни Чубач це час активного осмислення материнства та педагогічної місії поета.
У збірках цього періоду поетеса часто зверталася до форми повчання, корені якого сягають народної педагогіки та біблійних притч, наголошуючи на трансцендентних цінностях роду, що передаються у спадок не через папери чи речі, а через праведне слово й чисте сумління.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із застосуванням чергування жіночих та чоловічих закінчень у катренах (пасивні та активні клаузули). Римування переважно перехресне (абаб), із використанням простих народнопісенних асонансів і точних рим.
Як читати
Антитеза лежить в основі всієї архітектоніки тексту: 'квартира, машина, дача' протиставляються категоріям морального універсуму — 'небу погожому', 'роботящим дням' і 'безсонним ночам'. Авторка деконструює поняття багатства, показуючи духовну злиденність матеріально самовдоволених обивателів ('спокійні, упевнені, ситі').
Особливої поетичної сили сягає оксюморонна синтагма: 'любов у сльозині солоній, сльозу у любові щасливій'. Тут переживання горя і радості сплавляється в цілісний досвід буття. Фінал закорінений у євангельську метафору сіяння добра ('добро на землі засівати'), що забезпечує неперервність родового етичного спадку.
Теми: материнський заповіт · справжні і фальшиві цінності · духовний спадок · родова пам'ять · християнська етика