* * *
Куляста форма квітки
Між дощем і спекою.
Глиняна споруда з надбитою черепицею.
Стоять плакальниці у два ряди,
Над ними повітря з грозових голосівок.
Крізь голосівки, як крізь каналізаційні рури,
Пливе труна, лишаючи смужки світла.
Світ такий тісний, що не може
Вмістити найменшого спогаду.
Торфяні голоси зводять брами,
Які одразу ж осипаються.
Суцільні входи і жодного виходу.
Верліброва візія похорону, де плакальниці стоять у два ряди, а труна пливе крізь голосівки, лишаючи смужки світла. Вірш завершується образом світу без виходу — тісного настільки, що в ньому не вміщається жоден спогад.
Поряд із тисячами сонетів Емма Андієвська писала й верлібри, у яких її сюрреалістична образність звучить ще вільніше. Мотиви смерті, ритуалу й межового стану проходять крізь усю її творчість, але подаються не через сповідь, а через химерні предметні візії.
Вірш близький до її живопису: окремі образи — куляста квітка, глиняна будова з надбитою черепицею, ряди плакальниць — розташовані ніби на полотні, де простір підпорядкований не логіці, а внутрішньому відчуттю.
Вірш написано верлібром: рядки різної довжини, без рими й сталого метра. Ритм тримається на синтаксичному паралелізмі та паузах між короткими реченнями.
Кожне речення — окремий кадр, і лише в кінці вони складаються в цілісну картину. Остання фраза «Суцільні входи і жодного виходу» звучить як формула, що підсумовує все сказане.
Початок вірша зовні мирний: куляста форма квітки «між дощем і спекою», стара глиняна будова. Але поява плакальниць і «повітря з грозових голосівок» перетворює пейзаж на похоронний обряд. Голосівки — і звуки голосіння, і голосні звуки мови — стають каналами, якими, «як крізь каналізаційні рури», пливе труна.
Поєднання високого й низького — труна і каналізаційні труби, смужки світла і торфяні голоси — типове для Андієвської: смерть позбавлена урочистості, але не позбавлена таємниці. Світло, яке лишає труна, натякає на перехід у інший стан.
Друга половина вірша говорить про тісноту світу, що не може вмістити «найменшого спогаду», і про брами, які осипаються одразу після зведення. Лабіринт із суцільних входів без виходу — образ буття як пастки або вічного кружляння, де кожен поріг веде лише до наступного.
Теми: смерть і поховання · межа між світами · пам'ять · безвихідь · сюрреалістичне бачення світу