В краплину ліг, як в мандрівну труну,
Що — відсвіти, — світ видовжень, — азалій,
І — двері — в позолоті на камзолі,
Куди — ще предки — золоте руно,
Що в повню на поверхню вирина,
Засвічуючи — в лунках тиші — зела, —
Їх повсякденна галасливість з’їла,
Лиш сховок — існування корінець,
Що залишився після халазії,
Де дійсність паркани перелізає, —
Меч у руці, — ведуть перед хоробрі, —
Природа всім звитяжцям поміж ребра —
У скруті — додатковий двигунець,
Що немощі, — бісищів, — виганя.
Сюрреалістичне полотно парадоксальних асоціацій і метафізичних прозрінь, де знайомий світ розчиняється у магічній грі мовних фарб і форм.
Поезія належить до оригінального авангардного всесвіту Емми Андієвської — видатної української письменниці й художниці в Мюнхені, представниці Нью-Йоркської групи. Андієвська виробила абсолютно унікальний стиль hermetic poetry (герметичної поезії).
Її складні сонетні структури, дисонанси та сюрреалістична синестезія стали новаторським внеском у модернізацію українського поетичного мислення другої половини XX століття.
Метрична структура: модерний верлібр та авангардний акцентний вірш. Вільний, асоціативний ритм із несподіваними синтаксичними розривами та паузами.
Астрофічна композиція з графічним акцентуванням внутрішніх асоціацій. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («В краплину ліг, як в мандрівну труну»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Лиш сховок — існування корінець») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Що немощі, — бісищів, — виганя») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: сюрреалізм · герметична поезія · національна гідність · філософія серця