Перетинки

Емма Андієвська

Унутрішній зір,
Розщеплений виделкою,
Боязких веде.
Невизначений звір,
Від звіра самі щелепи,
Стереже пустелю.
Звуку важке
Волове м’ясо
Довжить тіло,
Довжить помисли
(Помисли виснуть
На лікоть від вислову).
Зі стелі водяної сну
Сиплються воїни –
Щити від очей
До щиколотків,
А ноги босі.
Рожеве тісто з уст виголошують.
Сонна основа слова
В леопардових плямах.
На обрії блима –
Гінці без ліку,
Від швидкости великої,
Носять новину
Скибкою кавуна
Від уст до уст
(Тут бо устрій
На все усне).
Зір ступає
То в ніч, то в день.
Здалеку гуде –
Зябра зорі рознесло за обрій
Зола і амбра –
І видно:
На краєвиді
Якийсь голодранець,
Що спав у відрі
Потилицю видовжив сонцем
І зник цяткою в повітрі,
Як в лійці охровій
(Так тільки й охнули),
Лишивши за собою
Завихрений звук.
І вже інший молодець
Пробує узути звук,
Хоч над ним глузують
Згори й знизу
І раптом мовкнуть,
Бо й цей
Змахнув лице
Й через потилицю
Скидає тіло,
Скидає душу
Для перевтілення.
Мигнув вустами,
І вже й його не стало,
Самий чотирикутний звук.
Звук, мов скриня,
Їде на ящура спині
Між одержимих
Без жодної одежини
(Дехто з одержимих –
В руці – хто ложку, хто сито,
Які прожектором світять –
Скрізь, бо ллються світи,
Щоб не наступити).
Хтось із нетямущих
З лицем ляща,
Позбувшися шкаралущі,
Веселку з коліна вилущує –
Навприсядки лящить
Серед мечів
З власної сечі.
І знову пуща.
Десь тільки кінь,
Мов водяна булька,
Був і щез
В водоймищі речей.
Зору крихкі дихальця
Нетривких надихають.
Ребриста тиша
Каштаном подекуди лусне
Й медову галузку
Від серця до вуха –
Тим, що слухом похилі,
Ляду сну відхиля:
Зоря молодим горошком
Сходить на городі.

Про вірш

Сюрреалістичне полотно парадоксальних асоціацій і метафізичних прозрінь, де знайомий світ розчиняється у магічній грі мовних фарб і форм.

Історія

Поезія належить до оригінального авангардного всесвіту Емми Андієвської — видатної української письменниці й художниці в Мюнхені, представниці Нью-Йоркської групи. Андієвська виробила абсолютно унікальний стиль hermetic poetry (герметичної поезії).

Її складні сонетні структури, дисонанси та сюрреалістична синестезія стали новаторським внеском у модернізацію українського поетичного мислення другої половини XX століття.

Форма

Метрична структура: модерний верлібр та авангардний акцентний вірш. Вільний, асоціативний ритм із несподіваними синтаксичними розривами та паузами.

Астрофічна композиція з графічним акцентуванням внутрішніх асоціацій. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.

Як читати

Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Унутрішній  зір»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.

У кульмінації («Хоч  над  ним  глузують») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.

Фінал вірша («Сходить  на  городі») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.

Теми: сюрреалізм · герметична поезія · національна гідність · інтимна лірика · пейзажна лірика

Усі поети