Антон-Біда — Герой Труда (Розділ останній)

Іван Багряний

“Великий тато” дуба дав,
Хоч був і несмертельний.
Та тільки ж він заповідав
Всій братії безчельній, —

Як “дєло честі”,
як всього
Секрет “благоустройства”,
Як “дєло слави” і, того,
Ну, “доблєсті й геройства”,
Як першу справу на роду:

В п і й м а т ь !
В п і й м а т ь т а к и Б і д у !

О, будьте “бдітєльні” в цей час,
У цю епоху грізну, —
Вловіть Біду, прошу я вас,
Для щастя комунізму,

І, чи живого, чи в труні,
Ви приведіть його мені.

І до землі пригніть його
Хоч перед мавзолеєм! —

Для серця бідного мого
Це буде, брат, єлеєм!

Тоді ж —
аж геть до Чекунди
Пошліть ви шкуру із Біди!

А кості — аж на Воркуту!
Щоб мав Антон пригадку ту,
Що я йому був Богом дан.

А душу —
геть на Магадан!

ІІ
На “будь готов!”
“В с і г д а г о т о в !” —
Гукнули так міністри.
І полилась мазута слов
З нової вже каністри.

Щоби Антон віддавсь живий,
Проголосили
“к у р с н о в и й”.

Щоби вловить Біду таки,
З’ягнятились більшовики,
Геть здитиніли на виду,
Аби вловить таки Біду.

І ллються дивні трелі от,
Течуть меди рікою.
І лізуть “бублики” у рот
З “братерською” рукою.

О, милий… Да!
О, любий… Да!!
О, ти хороший наш Біда!

Біда… Бєдняжечка… Да, да!
О, да!..
Нуда!..
О, да!!
Наш бєдний, бєдний зємлячок…
Скарєй,
скарєй до нас, браток!

Чарують дивні трелі от,
Течуть меди рікою.
І лізуть “бублики” у рот
З “братерською” рукою.

І на увесь свій новий хист
Створили комітет, —
Шпигун, фашист і емведист,
І сталінський поет.

А з ними став в союз “стукач”
І “сват”, і “наглядач”;
І ще й знайшлась якась лиха
Дворушницька блоха…

В цілому вийшов “той” букет —
Преславний комітет!

Нехай живе ж “стукач” і “сват”,
сексот
і кат,
і лавреат,
і генерал,
І з ним лиха
Замотеличена блоха!

В цілому, знач, нехай живе
Ударна ця бриґада,
Що стільки літ Біду жене —
Й не може дати ради!

Течуть медів струмки. Річки!
(Коли б не тая зона!)…
І скачуть, скачуть “бублики”
З Москви
аж до Антона.

Їх запихати хоче “сват”.

Який же ж ти й хороший, брат!

ІІІ
В Єжова, бач, оцей халдей
Стеріг мого ваґону.

При німцях вішав він людей
За пляшку самогону.

Альянтам він — про “тайни” всі
Доноси плів до Сі-Ай-Сі.
А тут він, Господи прости,
Узявся
Про любов плести.

Але “любов” та не нова,
Їй літ десятків понад два,
Вона списалась на хребті
І на карку,
на всім житті, —
Були бо “тато” не скупі…

І посміхається Ді-Пі:

Яка ж ідея “золота”!
Яка ж механіка проста:

IV
Антон Біда напився мук
І ледве, ледве зіпа,
Та й взагалі Біді тому
Далеко до Едіпа, —

То може ж він не вбереже —
Й підніме “лапки вгору” вже.

Бо ж той Біда ж
напився ж
мук
В кацетах і руїнах!
Скропив слізьми і потом брук
По всіх
чужих
країнах!

Побитий геть —
від підошов
І аж по самі вуха!
І всі він скрінінґи пройшов!
Страхіття всі прослухав!

Збирав “бички”,
збирав і брухт
Помежи смітниками,
І від тяжкої праці пух,
Хоч й не під канчуками.

Хлиснув Антон біди, хлиснув,
Як лист
в жахливій бурі!
І не списати мук його
І на воловій шкурі.

Вже й світ померк Біді тому.
І ледве дишеться йому…

І ворог бачить теє все,
Чигає пильно
і пасе:

Ану ж зломається Біда! —
І в е р н е т ь с я …
“Вот будєт да!!!”

V
І шле листи якийсь кастрат:
“Вернись, Антон!
Вернися, брат!!.”

Такий бальзам на біль утрат:
“Вернись…”
“Вернись…”
“Вернися, брат!..”

А “брат”…
А “брат”… Ну, що кому! —
Хоч він і ледве зіпа,
Хоч він недуж
і хоч йому
Далеко до Едіпа,

Але премудрості статті
Йому вписались на хребті.

Тож поки пам’ять в ньому є —
В нім воля не вгасає,
Він бачить вороття своє
В далекім ріднім краї,

Але не так,
О, ні, не так,
Як сплянував отой мастак!

Бо не дарма ж, куди не біг
Крізь розпач і гонитву,
Він сльози Матері зберіг,
Як скарб
і як молитву,
І ніс любови бризки ці
Пекучі і солоні,
І мови звук,
і на лиці
Тепло Її долоні
Крізь світ увесь,
крізь люті дні…
О, не даремне, брате! Ні!

І каже він тому “комусь”:
“Авже ж вернусь…
Вернусь…
Вернусь…”

Хоч не списати мук моїх
І на воловій шкурі, —
Я хочу ще не тих боїв!
І не такої бурі!

Не за ягнят… Не тих утрат
Зазнав Біда чимало!
(То ви боролись за ягнят —
з душею грабували!)

Не за ягнят,
за більший біль:
За волю всього роду!
За Правду!
За людські права
Всього мого народу!

За щастя душених в петлі!
З а ц і у с і у т р а т и …
Щоб був же “С и н
І б у л а М а т и,
І б у л и л ю д и н а з е м л і !”

Ось за оці жалі мої
Я хочу
ще не тих боїв.

Ви всі гукаєте Біду?
Прийду!
Прийду!
Авжеж прийду!

Та тільки як прийду, “брати”,
То вам
Прийдеться утекти.

Бо як судилося Біді
Вертати всі утрати,
То розбіжаться геть тоді
Московські
лавреати.

Якщо призначив Правді Бог
Прийти ганьбі на зміну,
То доведеться вам вертать
Біді
в с ю У к р а ї н у.

І не поможе ворогам
Ні СМЕРШ, ні диба,
ні наган.

На ваші співи всі —
сія,
така, вам
відповідь
моя.

VI
Я знаю,
там, де ворог жне, —
В далекім ріднім краї —
Ніхто Антона не клене,
Ніхто Біду не лає.

Я вірю,
прийдуть ті часи,
Коли на Україні
Оце читатимуть усі
Про муки наші нині.

Я знаю,
прийдуть ті часи,
Настане така ера,
Коли на Україні всі
Здивуються із зера,

Що ним колись був цей Біда
Отам де БАМ,
де Чекунда…

Я знаю,
прийде та пора,
Коли на Україні
Розкаже Матінка стара,
Як казку,
це дитині.

Я вірю,
ті часи прийдуть,
Як щезне брязк кайдання
І возвеличать всі Біду
За всі його страждання.

Я знаю:
прийде день такий,
Коли вся тля епохи
Геть розлетиться на друзки, —
“Отці” і “скоморохи”.

Я вірю в те,
я знаю те, —
Розплати славний день гряде!

Д е н ь с п р а в е д л и в о г о с у д а !

І… щоб не милував Біда
(Бо добре серце має він):
Судитиме суддя один:

Отой —
Біди великий рід,
Той страдник,
грізний наш нарід.

За всіх братів —
твоїх,
моїх…
За всіх,
за всіх
дітей своїх.

Піднімуться “раби малі”
За Правду в “своїй хаті”, —
Щоб був той “С и н
І б у л а М а т и,
І б у л и л ю д и н а з е м л і !”

VII
Прийде пора,
прийде пора,
Товаришу і брате! —
Ой, і прийде ж така пора,
Що будемо ми
до Дніпра
Всіх
репатріювати:

І з Колими,
й з Караганди,
І з Воркути,
і з Чекунди,
з-за гір,
проваль,
із-за морів,
із тюрем
і концтаборів,
із заполярної зими…
З у с і х у с ю д п р и л і з е м м и.

М и п р и й д е м о з у с і х с в і т і в
І з в с і х р о з п у т ь Р о с і ї , —
Н а в т і х у й щ а с т я М а т е р і в !
Д л я в о р о г і в ж е …
В т і й п о р і
Д л я н и х з а с я є Б о г о в г о р і
І М Е Ч
б і л я С о ф і ї.

VIII
Ось в ті часи вогненних шквирь
Великої розплати
Ми ще побачимося, вір,
Побачимось, мій брате!

До того ж часу і не жди
На таку “родіну” Біди.

Бувай!
Надійся!
А поки —
Товаришам мій стиск руки!

Для всіх, хто дома й хто в путі,
На Колимі й на Воркуті, —
П р и в і т !
Нехай…
П р и в і т !
Нехай…
Привіт! Привіт!! Привіт!!! Нехай…
Н е х а й
в Дніпрі тече вода!

А Н Т О Н Б І Д А,
Г е р о й Т р у д а.

1955, Квітень — Жовтень.
Західня Німеччина.

Про вірш

Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.

Історія

Поезія належить до багатого доробку автора (Іван Багряний), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.

У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.

Форма

Метрична структура: модерний верлібр та авангардний акцентний вірш. Вільний, асоціативний ритм із несподіваними синтаксичними розривами та паузами.

Астрофічна композиція з графічним акцентуванням внутрішніх асоціацій. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.

Як читати

Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Великий тато” дуба дав»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.

У кульмінації («Він бачить вороття своє») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.

Фінал вірша («Західня Німеччина») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.

Теми: українська поезія · національна гідність · інтимна лірика · філософія серця · екзистенційний досвід

Усі поети