Антон-Біда — Герой Труда (Вступ)

Іван Багряний

В Берліні сталася біда —
Стряслась беліберда…

Шпигун, фашист і емведист,
І сталінський поет,
З’єднавши свій докупи хист,
Створили “Комітет”, —

Щоби на “родіну” ішов
Мерщій Антон Біда,
Бо плаче там за ним Хрущов…
Така беліберда!

І розіслали “Бюлетень”;
Я прочитав — біда!
Не бюлетень — “тєнь на плєтєнь”,
Така беліберда!

І найчудніше номер вдавсь
У тій шпаргалці, брат,
Як там за мене роздививсь
Якийсь лауреат, —

Як в “рай” совєтський черги жде
Діпіст Антон Біда,
Як мріє він про еМВеДе…
Така беліберда!

Я рачки ліз, — сміявсь до сліз,
Читавши цей трактат,
Як заробляв черговий приз
Нещасний лауреат.

Але нехай. Таких не хай —
Що зробиш як біда.
Такий повзе, куди не пхай:
“Бурда? Беліберда? —
Яка різниця! Тільки б приз,
А решта — тринь-трава!..”
Я рачки ліз — сміявсь до сліз,
Читавши ті дива.

Але нехай. Таких не хай.
Мовчу і не дишу.
Про себе сам я на цей “хай”
Всю правду напишу.

Лиш не тепер. Я бій зведу
В наступному числі.
А зараз — про белі берду
Оцю ось взагалі.

***

В східний Берлін прийшов наказ,
Прийшов такий пакет:
Щоб в “рай” вернуть Антона враз,
Створити Комітет!

І загуділи провода
З Берліну до Кремля —
Співає з радости вода,
Співає вся земля, —

Все про любов, все про любов
До бідного Біди, —
Тебе кохає сам Хрущов!
Скоріш, Антоне, йди!

Скоріш, скоріш, Антоне! Скрізь
Тепер ти як девіз!
Без тебе нам й соціалізм
Не є соціалізм!

Гей, загуділи провода,
Гуде земля й вода —
Хвилює всіх Антон Біда…
Така беліберда!

Й сидить Біда от при столі
Та й слухає етер,
Та й думає, що, взагалі,
Кому ж біда тепер?

Що ж, поговоримо про це
В наступному числі,
А зараз — глянемо в лице
Цим “Браттям” взагалі,

Придивимося, хто ж вони,
Що кличуть нас “туди”,
Хто ці геройські брехуни,
Майстри беліберди?

***

Спочатку шеф: Авторитет!
Не скажеш, що Біда.
Створив “приватний” комітет…
А це — беліберда!

Пагони, орден, все як є,
Неначе й справді шеф,
Лиш не сказав, а хто ж дає
Червінці на цей блеф,

І хто ж їм дав за це чини,
Медалі й ордени,
Й за скільки срібних продали
У “рай” Біду вони.

Урра, урра! Такий скандал:
На чий же капітал?!
На чий наказ?.. ну, словом, шеф
Збрехнув, як генерал.

Назовні — зовсім не чекіст,
Великий гуманіст.
Лише з нутра — дрібний службист,
Маленький емведист.

В чаду любови до Біди
Зчинив він ґвалт такий…
Якої ж ще беліберди
Ти хочеш, друже мій!

За ним іде другий капрал,
Чи топак генерал,
Чи топак справжній потентат —
Герой-лауреат.

То він про мене писонув —
Гармошку в руки дав,
І по губах “сальцем” мазнув…
Його я вже згадав.

Зробив він, бач, геройський жест:
Свій сталінський пиріг
Уклав у цей “приватній” трест,
Уклав і все, що міг, —

Щоб поуз браму еМВеДе
Вернути в “рай” Біду…
Чи бачив, друже, ще ти де
Таку беліберду?!

А третій стовп при двох оцих —
Крутій — відомий хлист, —
Холуй контррозвідок усіх,
Шпигун і кар’єрист.

Ой, хоче щастя для Біди
Шпигун і ренегат!..
Такої ще беліберди
І світ не бачив, брат.

Але найкращий в тресті там,
В “приватнім” тім ларку,
Фашистський прихвостень і хам,
Що на своїм віку
Не з одного крови напивсь,
Не одного продав, —
Він Василаким об’явивсь
І в тресті Тузом став…

Такий букет: — шпигун, “поет”,
Фашист і емведист, —
В цілому — вийшов “Комітет”.
Держись, Антон діпіст!

Але Антон на те й БІДА,
Що “там” біди хлиснув
(Хоч був він там Герой Труда),
Бо холуєм не був, —

На те він і бувалий кмет,
На те він і Біда,
Щоб розуміть, що “К о м і т е т”
В а ш —
ц е б е л і б е р д а.

***

Оце було б на перший раз.
Пока!
Надалі прочу,
Що розповім тут сам для вас,
Хто Я й чого я хочу.

Ніж слухати куди веде
Фашист із емведистом,
Я розкажу без еМВеДе,
Як став Біда діпістом.

Коли й на “родіну” прийду,
Коли й вернусь до хати…
Цього не знають, лиш тремтять
Хами і лауреати.

Про все скажу.
Ну, а поки —
Товаришам — мій стиск руки!
А ворогам — “готов всігда!”

А н т о н Б і д а,
Г е р о й Т р у д а.

Про вірш

Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.

Історія

Поезія належить до багатого доробку автора (Іван Багряний), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.

У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.

Форма

Метрична структура: наспівний чотиристопний хорей. Фольклорно-романсовий наспівний хорей із виразною пісенною мелодикою.

Стрункі катрени з чергуванням відкритих і закритих рим. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.

Як читати

Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («В Берліні сталася біда —»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.

У кульмінації («Неначе й справді шеф») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.

Фінал вірша («Г е р о й Т р у д а») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.

Теми: українська поезія · національна гідність · інтимна лірика · філософія серця

Усі поети