Я ж інкубаторський!

Іван Сенченко

Дома мама підкладає під квочку яєчка. Посидить квочка на яєчках двадцять один день, і з яєчок народжуються курчатка. Жовтенькі, кругленькі, як м’ячики. Бігають за квочкою — за своєю мамою, пискотять:

— Пі-пі-пі...

У колгоспі виводять курчаток не так. Там є інкубатор. Накладуть в інкубатор яєчок, хоч і сто, хоч і п’ятсот, пустять туди тепло, і там через двадцять один день з тих яєчок курчатка народжуються. Такі ж маленькі, такі ж гарненькі,

як м’ячики. Тільки мами-квочки у них немає. Звуть їх просто інкубаторськими.

Отож народився в колгоспному інкубаторі півник Куррр. Був він жвавий, невстрійливий, ніколи не слухав бригадира Христі. Бригадир Христя одвернеться кудись на мить, а півника Куррра вже й близько немає!

— Ой півнику, півнику! — казала йому не раз бригадир Христя. — Добром твої мандри не скінчаться.

— А якось-то буде,— відповідав Куррр.— Лис мене не наздожене, від Вовка втечу.

Та й знову в ліс. І наскочив на Вовка. Побачив півника Сірий — і до нього. Клацнув зубами:

— Ага, піймався?! Ану, побачу, як ти втечеш від мене!

Роззявив Вовк пащу і до півника.

Куррр так і вмер. Видима смерть страшна.

Тим часом Вовк глянув на півника ще раз. А він стоїть перед ним такий бідолашний, такий маленький.

"Небагато з нього наїдку,— подумав Вовк.— Як би його так зробити, щоб замість оцього голопузого пискляти жирну курку з’їсти"?

Поміркував, поміркував і каже півникові:

— Знаєш що, Куррр? Я тебе їсти не буду. Жаль мені тебе. Але мені хотілося б зустрітися і погомоніти з твоєю мамою — товстою Квочкою. Десь гарна вона Курка,— говорив він далі,— коли зуміла народити і виховати такого славного хлопчика, як ти. Приведи її сюди, в гай. Ми тут погуляємо, послухаємо, як Синичка співа, як сюрчать коники. Добре?

Зрадів Куррр, каже:

— Добре. Я її приведу. Почекайте, Вовче, тут. Я побіжу на ферму і одразу ж назад.

І побіг. По дорозі зачепився за бур’янину, мало не впав. Вовк сердито гукнув, бо добре їсти хотілося:

— Та не плентайся, а мерщій біжи. І повертайся з мамою. Чуєш? З мамою, мамою, мамою!

— Та чую,— одкинувши бур’янину, весело відповів півник і помчав. А як уже відбіг далеченько, спинився на горбочку і закричав:

— А в мене мами немає! Я ж — інкубаторський!

Про вірш

Дотепна повчальна казка-байка про самовпевненого півника, яка через колізію технічного прогресу та традиційної природи розкриває наслідки неслуху й хвалькуватості.

Історія

Оповідання-казка з'явилася в період інтенсивної повоєнної модернізації сільського господарства в УРСР, коли технічні новації (зокрема інкубатори на птахофермах) ставали предметом широкої популяризації в пресі та літературі для дітей. Іван Сенченко, будучи уродженцем Харківщини та знавцем сільського побуту, майстерно підхопив цю реалію.

Для Сенченка образ пташиного двору та колгоспної ферми став зручною формою езопівської мови, де за зоологічною та господарською атрибутикою розгортається давня традиція української соціально-побутової байки про зухвалість, мандри у заборонений ліс та зіткнення наївної самовпевненості зі смертельною небезпекою.

Форма

Жанрова природа твору поєднує пізнавальне оповідання для малят та класичну анімалістичну казку-байку. Діалогічні репліки відзначаються динамізмом, характерністю та багатим звуковим оформленням (промовисте ім'я героя зі звуконаслідуванням — «півник Куррр»).

Оповідь структурована за принципом контрастного зачину: зіставлення природного висиджування яєць квочкою та інкубаторного способу слугує експозицією, яка психологічно вмотивовує подальшу поведінку героя — сироти без авторитету матері-квочки.

Як читати

Головний коміко-драматичний стрижень твору — парадокс самоідентифікації півника Куррра. Будучи «інкубаторським», позбавленим материнської настанови й традиційного родинного виховання, він компенсує свою вразливість фальшивою бравадою та зневагою до попереджень пташниці Христі. У цьому прочитується тонка алегорія наслідків розриву з родинним корінням.

Кульмінаційна сцена зустрічі з хижим Вовком оголює крихкість хвастощів: перед лицем неминучої загибелі войовничий Куррр миттєво стає беззахисним «голопузим писклям». Твір Сенченка водночас застерігає малечу від легковажного неслуху й через іронічний монолог Вовка створює напружену сюжетну інтригу, де життя рятує лише парадоксальна комічність ситуації.

Теми: неслух і легковажність · анімалістична казка · родина і турбота · сільське життя · виховна байка

Усі поети