Ганна Кузьмівна
Компанієць Лідія
Ганна Кузьмівна в артілі
Здавна порає телят.
Погляд в неї добрий-добрий,
Вік у неї довгий-довгий,—
Щось уже за шістдесят.
Та про пенсію-спочинок
Їй, гляди, не натякай:
Розгнівиться, розкричиться,—
Хоч світ за очі тікай!
Дріботить навколо неї
У телятнику щодня
Норовлива,
Вередлива,
Метушлива малечня.
Кожне має власну вдачу:
Є тихенькі — новачки,
Є спокійні, є горлаті,
Є бешкетники завзяті,—
Це — вгадали ви — бички.
Кожне мукає-волає:
— На прогулянку веди!
— Дай-но крейди!
— Дай-но солі!
— Дай-но свіжої води!
Те — куняє: хоче спати,
Те — бажає дибки стати,—
Спробуй всім їм догоди!
...Уночі, коли заграють
В небі зорі-мигунці,—
Спить вгодована худібка
На духмяному сінці.
А телятниця пильнує,
Рук дбайливих не згорта...
Не кажи ж їй про спочинок
У її старі літа!
Про вірш
Зворушливий портрет невтомної літньої колгоспниці, чия материнська любов до живого й відданість обов'язку перетворюють щоденну важку працю на справжнє покликання душі.
Історія
У радянській дитячій літературі 1950–1960-х років тема прославлення праці рядових трудівників сільського господарства була обов'язковою нормативною парадигмою. Проте Лідії Компанієць вдавалося насичувати такі сюжети глибоким психологізмом, теплотою та щирим співчуттям до жіночої долі, яка не мислила себе у відриві від щоденної турботи про артільне господарство.
Образ Ганни Кузьмівни віддзеркалює долю повоєнного покоління українських жінок-трудівниць, для яких невпинний рух і праця були засобом життєстійкості, формою самореалізації та невіддільною частиною соціального буття, де категорія «пенсії-спочинку» сприймалася чи не як особиста втрата сенсу життя.
Форма
Віршовий розмір базується на розмовному хореїчному метрі з вільним варіативним переходом від чотиристопника до три- та двостопника у моменти динамізації опису галасливого молодняка.
Строфічна організація є гнучкою: традиційні чотиривірші переходять в астрофічні тиради та п'ятирядкові коломийкові структури з вкрапленням суміжного й кільцевого римування («новачки — завзяті — бички»), що додає оповіді виразної гумористично-сценічної інтонації.
Як читати
Лідія Компанієць вдало використовує прийом зооморфно-антропоморфного одомашнення: телята змальовані як непосидючі, вередливі діти зі своїми індивідуальними характерами (спокійні, горлаті, бешкетники), а сама Ганна Кузьмівна виступає в ролі архетипної Матері-Берегині, здатної прихилити небо кожному створінню.
Психологічний конфлікт між старістю й невгамовним запалом розкривається без нарікань — літній вік («щось уже за шістдесят») не стає приводом для немочі, а натомість сублімується в невсипущу енергію дбайливих рук, яка охороняє спокій ферми навіть серед ночі під зорями-мигунцями.
Теми: повага до старості · любов до тварин · відданість праці · сільське життя · материнська турбота