Дощ прошумів — немає і сліда,
І лиш веселка — з краю і до краю —
Допитлива,
цікава,
молода,
Із неба землю пильно розглядає.
А на землі — земні ідуть діла:
Гуркоче трактор — хлопці сіють жито.
І нива від серпневого тепла
Немов серпанком синім оповита.
Блищать билинки, наче від роси,
Від дощику, що скінчився допіру.
І стільки в цій картині є краси,
І щирості,
і спокою,
і миру...
Прозора пейзажно-філософська мініатюра, що фіксує мить оновлення природи після літньої грози в гармонійному поєднанні з мирною працею хліборобів. Вірш випромінює глибоке відчуття спокою, чистоти та вітальної сили буття.
Вірш репрезентує зрілу пейзажну лірику Лідії Компанієць 1970-х років, у якій авторка досягла високої поетичної простоти та філософічності. У цей період поетеса дедалі частіше зверталася до класичного образу українського хліборобського степу, розкриваючи красу повсякденної трудової естетики.
Тематично твір суголосний пейзажним поезіям Максима Рильського та Михайла Стельмаха, де серпневі польові роботи (сівба озимини) постають як сакральний вічний коловорот життя, сповнений світла та віри у непорушність миру.
Написано п'ятистопним ямбом із пірихіями, що забезпечує повільний, споглядальний, наспівний ритм. Строфіка — три чотиривірші (катрени) із перехресним римуванням (АбАб), із чергуванням жіночих та чоловічих рим.
Фоніка вірша багата на м'які сонорні та шиплячі звуки («дощ прошумів», «серпанком синім», «блищать билинки»), які майстерно передають шелест дощової вологи, прозорість омитого повітря та блиск сонця на краплях води.
Композиція вірша вибудувана на класичному діалектичному зв'язку «небо — земля». Небесна вертикаль уособлена в антропоморфному образі веселки, яка постає «допитливою, цікавою, молодою» спостерігачкою, що заглядає на ниву, об'єднуючи космос і людину в неподільну цілісність.
Земна сфера представлена трудовим ритмом: гуркіт трактора не руйнує ідилії, а навпаки, вмонтовується в природну гармонію як ознака життя й нового посіву («хлопці сіють жито»). Образ синього серпанку («І нива від серпневого тепла / Немов серпанком синім оповита») надає реалістичній картині імпресіоністичного колориту.
Тріада почуттів у фінальній коді — «щирість, спокій і мир» — підносить пейзажний етюд до рівня морально-етичного маніфесту повоєнного покоління, для якого мирне хліборобське небо над головою є найвищою духовною цінністю.
Теми: природа · пейзаж · мирна праця · хліборобство · веселка · гармонія світу