Що в свинарнику за крик?
Компанієць Лідія
Що в свинарнику за крик?
Що за ахи-охи?
Поросяток відняли
Від Ромашки-льохи.
— Поросятка, не кричіть,
Киньте ваші штуки!
Ви ж потрапили, малі,
До Настуні в руки.
А вона — моя сестра,
Клопітна й завзята.
Тож ростуть, як із води,
В неї поросята:
Кожне збільшує вагу
В день на грамів двісті,
Бо в Настуні досхочу
Є що пити-їсти.
Не кричіть, не верещіть,
Годі, годі, паці!
Гляньте, чисто й гарно тут,
Наче у палаці!
Настя постелі м'які
Вам постелить зрання,
Поведе на моціон,
Тобто на гуляння;
Дасть і моркви, і трави,
І вівсянки-каші:
Не бездомні ж ви якісь,
А колгоспні,
Наші!
Про вірш
Жартівливий вірш-замальовка про відлучення поросят від матері-льохи та їхнє нове безтурботне життя під опікою дбайливої юної свинарки Настуні. Твір сповнений добродушного гумору, дитячої безпосередності та життєствердного пафосу сумлінної праці.
Історія
Вірш репрезентує характерний для радянської української дитячої поезії 1950–1960-х років жанр виробничої та анімалістичної лірики для дошкільнят і молодших школярів. У творчості Лідії Компанієць, яка часто оспівувала повоєнне колгоспне село, праця зображується не як виснажливий обов'язок, а як радісна, благородна турбота про живих істот і спільне господарство.
Твір органічно вписується в авторські збірки письменниці (зокрема «У селі Вишневім», «Сонечко», «Ластівка»), де малі трудівники постають взірцем господарності, співчутливості та відповідальності перед громадою. Образ Настуні — втілення працьовитої сільської дівчинки, чий щоденний клопіт подається крізь призму доброзичливого гумору та дитячої гри.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, що створює бадьорий, ритмічний і маршовий темпоритм, притаманний дитячим пісенькам і лічилкам.
Строфічна організація тяжіє до класичного катрена з перехресним римуванням (AbAb), посиленого розмовною інтонацією, окличними конструкціями та діалогічним звертанням наратора до наляканих тварин.
Як читати
Центральний комічний ефект будується на контрасті між уявною 'катастрофою' (тривожний крик, «ахи-охи», розлука з матір'ю) та її абсолютно благополучною, комфортною реальністю: свинарник перетворюється на затишний «палац», де панує ситість, чистота і ласка.
Авторка майстерно використовує прийом антропоморфізації: поросята вередують і 'викидають штуки', а їхнє дозвілля іронічно позначається вишуканим словом «моціон», що створює лагідну пародію на курортний побут. Завершальна декларація («Не бездомні ж ви якісь, / А колгоспні, Наші!») підкреслює дитячу наївну гордість за приналежність до великого рідного колективу та суспільну вагу щоденної турботи.
Теми: сільська праця · турбота про тварин · дитячий гумор · колгоспне село · любов до праці