Йду я полем-лугом
Компанієць Лідія
Сонячні зайчата бавляться в кущах,
І від тих зайчаток миготить в очах.
Гомонять билинки, теплі та живі...
Йду я полем-лугом по розмай-траві.
А мене стрічає жайворонка спів,
А мені ромашки тільки кив та кив...
Росонька іскриста впала на зело.
Три доріжки різно в'ються за село,
І мене гуляти кличе далина...
Ой, яка ж то гарна рідна сторона!
Ген колгоспна нива. їй немає меж,
Їдеш — не об'їдеш, оком не сягнеш:
Аж до виднокраю йде вона звідціль.
Скоро-скоро жниво розпочне артіль...
Мають в небі крильми степові орли,
Соняхи до сонця голови звели;
Золотисте просо тягнеться у вись,
Кавуни та дині зав'язком взялись,
І шумить колоссям буйна ярина...
Ой, яка ж то гарна рідна сторона!..
Про вірш
Світлий ліричний гімн щедрій красі українського літовиська, де дитяче радісне замилування природою органічно переростає в щирий пафос гордості за багатство рідної землі та працю хліборобів.
Історія
Вірш постав наприкінці 1950-х років, коли Лідія Компанієць активно формувала свій пізнаваний стиль у дитячій літературі — поєднання щирого фольклорного ліризму, пейзажної пластики та традиційного для повоєнної доби прославлення колгоспного хліборобського устрою.
Поезія тісно пов'язана зі збірками авторки («У сусіда хата біла», «Веселка», «Квітне поле золоте»), у яких образ щедрого українського степу постає не абстрактною декорацією, а сповненим сонця і життя простором щасливого дитинства.
Форма
Написано чотиристопним хореєм із парним (суміжним) римуванням (AABB) та послідовним чергуванням жіночих і чоловічих клаузул.
Ритміка легка, наспівна і рухлива, стилізована під пісенну народну мініатюру; плин вірша підсилюється світлою асонансною гармонією голосних [о], [а] та лагідними звуковими повторами.
Як читати
Образна тканина твору розгортається крізь оптику зачарованого мандрівника: природні явища олюднюються («сонячні зайчата бавляться», «гомонять билинки», ромашки кивають у приязному жесті), творячи ідилічний, дружній до дитини мікрокосмос.
У другій частині ліричний пейзаж набуває панорамної епічності: безкрая нива, що сягає виднокраю, високий політ степових орлів і дозрівання ярини й баштанних культур символізують повноту життя, вічний колообіг землеробської праці та мирний достаток.
Повторюваний фінальний рефрен-вигук «Ой, яка ж то гарна рідна сторона!» закріплює емоційну домінанту вірша, гармонійно поєднуючи мотив природної гармонії із патріотичним почуттям закоханості в отчий край.
Теми: краса природи · рідний край · хліборобська праця · дитяче сприйняття світу · пейзажна лірика