Зимовий вечір
Компанієць Лідія
Вечірній час...
Метелиця мете.
Вітрисько дме в шибки та у причілок...
Татусь читає,
мама щось плете,—
зима для хлібороба — відпочинок.
Під завірюхи нескінченний спів
вмикаєм телевізор — я і тато,—
і на екрані "Танець лебедів"
танцюють молоденькі лебедята.
Я музику сполохати боюсь,
вона прекрасна, ніби дивне диво.
Заслухавсь, зачарований, татусь,
і мама посміхається мрійливо...
Шкода, не чує музики-краси,
не бачить лебедят сестра Оленка:
вона у нас завжди у ці часи
вже міцно спить,
бо зовсім ще маленька.
Про вірш
Зворушлива лірична замальовка родинного затишку в засніженому селі, де сувора негода за вікном контрастує з теплом батьківської оселі та магією високого мистецтва.
Історія
Поезія з'явилася в період зрілої творчості Лідії Компанієць, коли побут українського села зазнавав модернізації, зокрема широкого впровадження телебачення, яке в 1960–70-х роках стало новим вікном у світ культури для сільських родин.
Компанієць із великою теплотою описує хліборобський уклад життя, де зимовий період — це законний час відпочинку після напруженої польової праці («зима для хлібороба — відпочинок»). Вірш публікувався у періодиці для дітей та збірках поетеси, пропонуючи зразок духовно багатої, гармонійної сім'ї.
Твір фіксує унікальний культурологічний момент: класичний балет Петра Чайковського («Лебедине озеро») звучить у звичайній сільській хаті, стаючи мостом між народним побутом і класичною естетикою.
Форма
Твір написано п'ятистопним ямбом із пірихіями, що створює плавний, розмірений, оповідно-елегійний тон, який ідеально відповідає атмосфері спокійного зимового вечора.
Строфіка — чотиривірші (катрени) із перехресним римуванням (abab). Застосовано гармонійне чергування жіночих і чоловічих клаузул (мете́ — причі́лок — плете́ — відпочи́нок).
Як читати
Композиція вірша побудована на виразному контрасті зовнішнього і внутрішнього просторів: за вікном вирує небезпечна й холодна стихія («метелиця мете», «вітрисько дме в шибки та у причілок»), тоді як усередині панує абсолютна безпека, лад і родинна злагода.
Образ телевізора тут виступає не побутовим шумом, а порталом у казку: поява на екрані «Танцю лебедят» перетворює звичайний вечір на містерію краси. Метафора «я музику сполохати боюсь» передає трепетне, майже священне ставлення маленького оповідача до мистецтва, де музика уподібнюється до живої крихкої пташки.
Образи батька, що читає, матері, яка плете, та сплячої сестрички Оленки формують архетип ідеального дому — острівця любові, спокою і духовної чуйності серед безмежної зимової завірюхи.
Теми: родинний затишок · сільський побут · зимовий вечір · сила мистецтва · дитячі враження · гармонія в родині