Квіткове весілля (скорочено)

Леонід Глібов

Алегоричний жарт
У вишневому садочку.
Під вербою, в холодочку,
Щоб лихо прогнать
І щоб долю звеселити,
Заходились наші квіти
Весілля гулять.
Не було б таких новинок,
Та хрещатенький (1) Барвінок
Усіх здивував.
Він Фіалочку блакитну.
Наче панночку тендітну.
За себе узяв.
Посередині в таночку,
У зеленому віночку,
Танцює Будяк.
Кругом свашки, і сусідки,
І Фасолі, і Нагідки,
І між ними Мак.
Наче справжнії музики.
Грають Півні та Індики,
Деренчить Гусак.
А Будяк всіх потішає.
Підморгне і примовляє:
“Отак, квіти, так!
Танцювала риба з раком,
А морковця з пастернаком,
Та не краще нас!
Нуте ж швидко, шпарко, квіти,
Молодих повеселити —
Один тому час!
Ой козаче молоденький,
Наш Барвінку зелененький,
Потіш Будяка,
І у парі з молодою
Між своєю перезвою (2)
Утніть тропака (3)!
Нехай гляне Редька в дірку,
Переверне долю гірку
Догори хвостом
І музиченьку почує,
Потанцює, пожартує
З товстим Будяком.
Тільки й щастя, тільки й жити.
Покіль буде сонце гріти, —
Пов’янем колись!
Як там буде — знає доля,
А ще покіль наша воля,
Гуляй, не журись!”
Де взялись Чижі й Синиці,
Прищебечують музиці.
Ще пристав і Шпак.
Будяк скаче, не вгаває,
Підморгне і промовляє:
“Отак, квіти, так!”

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Читаючи вірш Л. Глібова “Квіткове весілля”, ніби потрапляєш на свято природи. Згадуєш літо, коли все на городі зеленіє, буяє, переплітається, ніби в химерному танці. Письменник створив жартівливу поезію, але має вона глибокий підтекст: ніколи не впадай у відчай, радій життю, умій бачити хороше навкруги, вчися в козаків, наших славних предків, оптимізму, волі до життя. Змісту відповідає й форма — вірш має танцювальний, бадьорий ритм.
(1) Хрещатий — який має хрестоподібну форму.
(2) Перезва — весільний обряд, за яким родичі молодої йшли з піснями до молодого на частування.
(3) Тропак — український народний танець.

стислі перекази творів української літератури

Про вірш

Класична байка, що крізь алегоричні образи тварин дотепно викриває соціальну несправедливість, сваволю багатих та беззахисність простого селянина.

Історія

Твір належить до золотої скарбниці української класики XIX століття Леоніда Глібова. У своїх байках та ліричних піснях («Журба» — «Стоїть гора високая») поет продовжив демократичну традицію українського слова доби заборон Емського указу.

Глібов зажив слави «дідуся Кенира», чиї дотепні вірші виховували багато поколінь українців у любові до рідної мови та справедливості.

Форма

Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.

Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.

Як читати

Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Алегоричний жарт»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.

У кульмінації («Молодих повеселити —») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.

Фінал вірша («стислі перекази творів української літератури») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.

Теми: байкарська традиція · народна мудрість · національна гідність · пейзажна лірика · сатира і мораль

Усі поети