Муха й Бджола (скорочено)

Леонід Глібов

Весною Муха-ледащиця
Майнула у садок
На ряст, на квітки подивиться,
Почуть Зозулин голосок.
От примостилась на красолі
Та й думає про те,
Що як то гарно жить на волі.
Коли усе цвіте.
Сидить, спесиво (1) поглядає.
Що робиться в садку;
Вітрець тихесенько гойдає.
Мов панночку яку…
Побачила Бджолу близенько:
— Добридень! — каже їй. —
Оддиш хоч трохи, моя ненько.
Сідай отут мерщій.
— Та ніколи мені сидіти, —
Одвітує Бджола, —
Вже час до пасіки летіти:
Далеко від села.
— Яка погана, — Муха каже, —
На світі доленька твоя:
Раненько встане, пізно ляже…
Мені б отак — змарніла б я.
За тиждень би головоньку схилила.
Моє життя, голубко мила, —
Талан як слід:
Чи де бенкет (2), чи де обід.
Або весіллячко, родини, —
Такої гарної години
Ніколи не втеряю я:
І їм, і ласую доволі, —
Не те що клопоти у полі
І праця бідная твоя! —
На річ таку Бджола сказала:
— Нехай воно і так;
Та тільки он що я чувала,
Що Муху зневажає всяк,
Що де ти не поткнешся
Або до страви доторкнешся, —
Тебе ганяють скрізь: Непрохана не лізь.
— Стару новинку, — каже Муха, —
Десь довелось тобі почуть!..
Запевне, дурень дурня слуха…
Велике діло — проженуть!
Не можна в двері — я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку —
І зась усім!
Нехай ся байка мухам буде.
Щоб не сказали часом люде,
Що надокучив їм.
(1) Спесиво — зарозуміло, чванькувато.
(2) Банкет — урочистий обід, сніданок або вечеря, що влаштовуються на честь кого-небудь.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Кажуть, що нахабство — друге щастя. Про тих, хто користується таким девізом у житті, в алегоричній формі говорить Л. Глібов у бай ці “Муха й Бджола”. Бджола — трудяща людина, яка не може без праці. хоче жити чесно заробленим. Муха — це та людина, що живиться чужою працею, нахабно забирає придбане, зроблене іншими, ще й хизується при цьому. Таких людей-нероб зневажали раніше й зневажають тепер.

стислі перекази творів української літератури

Про вірш

Класична байка, що крізь алегоричні образи тварин дотепно викриває соціальну несправедливість, сваволю багатих та беззахисність простого селянина.

Історія

Твір належить до золотої скарбниці української класики XIX століття Леоніда Глібова. У своїх байках та ліричних піснях («Журба» — «Стоїть гора високая») поет продовжив демократичну традицію українського слова доби заборон Емського указу.

Глібов зажив слави «дідуся Кенира», чиї дотепні вірші виховували багато поколінь українців у любові до рідної мови та справедливості.

Форма

Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.

Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.

Як читати

Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Весною Муха-ледащиця»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.

У кульмінації («Чи де бенкет (2), чи де обід») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.

Фінал вірша («стислі перекази творів української літератури») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.

Теми: байкарська традиція · народна мудрість · пейзажна лірика · філософія серця · сатира і мораль

Усі поети