Щука
Леонід Глібов
На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа,-
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця…
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле — то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких…
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!),-
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать…
Не довго думали — рішили —
І Щуку на вербі повісити звеліли.
— Дозвольте і мені, панове, річ держать,-
Тут обізвалася Лисиця.-
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити!
— Розумна річ! — всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку.
1858
повні тексти з української літератури
Про вірш
Класична байка, що крізь алегоричні образи тварин дотепно викриває соціальну несправедливість, сваволю багатих та беззахисність простого селянина.
Історія
Твір належить до золотої скарбниці української класики XIX століття Леоніда Глібова. У своїх байках та ліричних піснях («Журба» — «Стоїть гора високая») поет продовжив демократичну традицію українського слова доби заборон Емського указу.
Глібов зажив слави «дідуся Кенира», чиї дотепні вірші виховували багато поколінь українців у любові до рідної мови та справедливості.
Форма
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («На Щуку хтось бомагу в суд подав»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («То сотеньку карасиків живеньких») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («повні тексти з української літератури») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: байкарська традиція · народна мудрість · національна гідність · екзистенційний досвід · сатира і мораль