Шелестуни

Леонід Глібов

В одній долині, під горою,
Високий явір зеленів;
Край берега над чистою водою
Широкі віття розпустив;
Листочки з вітриком, жартуючи, шептались:
— Ану, голубчику, ще, ще дихни!
— Бач, братику, які ми повдавались
Веселії Шелестуни!
Якби не ми з тобою шелестіли,
То хто б долину звеселяв
І з ким би ти тут, вітрику наш милий,
Гуляючи, любенько жартував?
Що б тут було без нас? Краса якая?
Бур’ян та осока;
Була б долинонька неначе пустка тая,
А подивись, тепер вона яка!
До нас зозуленька у гості прилітає
І весело кує, як в тихому кутку;
Вівчарик на сопілку грає
Під явором, у холодку;
Співає соловей, неначе у садочку,
А серед ночі, в тихий час,
Тут мавочки гуляють у таночку
І ясний місяць дивиться на нас.
— Коли б не ми, то й ви б не шелестіли,-
Коріння загули із-під трави,-
Коли б ми вам не піддавали сили,
То не бриніли б ви…
— Чого сюди Корінням озиваться? —
Зашамотіли Листя угорі.-
Ви що, а ми он що! До нас вам не рівняться,
Лежали б мовчки у своїй норі…
— Тіпун вам на язик! Раденькі, що дурненькі! —
Коріння знов озвалися до них.-
І ви самі, і ваші витребеньки —
Розумному на сміх;
Не розуміючи, лепечете, як діти;
Гріх зневажати нас!
Хоч у землі судилося нам жити,
А все-таки ми дбаємо про вас.
Не красувався б тут і явір сей високий,
Сказати в добрий час,
Такий рясний, хороший та широкий:
І силу, і красу він має терез нас.
Минеться літечко, тоді по божій волі
Ми заснемо до другої весни,
І ви пожовкнете, лежатимете долі,
Дурненькії Шелестуни.
І після’ вас другії листя будуть,
Цвістиме все, як і тепер цвіло,
Зозуля, соловей і вітрик вас забудуть,
Неначе вас і не було…

І між людьми такі ж бувають,
Як і на яворі, Шелестуни;
Нехай же баєчку вони
На вус собі мотають.
(1891)

повні тексти з української літератури

Про вірш

Класична байка, що крізь алегоричні образи тварин дотепно викриває соціальну несправедливість, сваволю багатих та беззахисність простого селянина.

Історія

Твір належить до золотої скарбниці української класики XIX століття Леоніда Глібова. У своїх байках та ліричних піснях («Журба» — «Стоїть гора високая») поет продовжив демократичну традицію українського слова доби заборон Емського указу.

Глібов зажив слави «дідуся Кенира», чиї дотепні вірші виховували багато поколінь українців у любові до рідної мови та справедливості.

Форма

Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.

Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.

Як читати

Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («В одній долині, під горою»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.

У кульмінації («— Чого сюди Корінням озиваться? —») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.

Фінал вірша («повні тексти з української літератури») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.

Теми: байкарська традиція · народна мудрість · інтимна лірика · філософія серця · сатира і мораль

Усі поети