Синиця
Леонід Глібов
Синиця славу розпустила,
Що хоче море запалить,
Що море буцімто згорить,-
Така, бач, є у неї сила.
За вітром слава полетіла
По всіх усюдах і кутках,
По байраках і по садках,
Далеко — аж за синє море…
Усім, хто був на морі, горе!
Ану — до берега тікать,
Мерщій добро своє ховать
Од проклятущої Синиці.
Як назлетілось тії птиці,
Як назбиралося звірей,
Людей —
Дивитися на чудасію!..
А пересудливі жінки
Побрали ще й ложки,
Бо мали ту надію,
Як море стане закипать,
Щоб юшки добре посьорбать,
Якої й зроду не сьорбали
(Вони вже, бачте, позвикали
Скрізь по обідах куштувать).
От ждуть вони, стоять.
Усі баньки повитріщали…
— От-от уже почне кипіть, —
Хто-небудь нищечком мовляє, —
Ось цитьте, зараз запалає… —
А море все собі гуляє,
І не кипить, і не горить.
Так що ж Синиця?.. Та мовчить!
І запалить не запалила,
А тільки слави наробила
Та з сорому й сховалася кудись.
За сюю капосну дурницю
Полаяли Синицю
Та й розійшлись.
Яка ж в сій байці, братця, сила?
А та: ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла.
1853
повні тексти з української літератури
Про вірш
Щемлива романтична елегія про невблаганний плин молодості та світлу тугу за минулим, що здобула широке всенародне визнання й пісенне життя.
Історія
Твір належить до золотої скарбниці української класики XIX століття Леоніда Глібова. У своїх байках та ліричних піснях («Журба» — «Стоїть гора високая») поет продовжив демократичну традицію українського слова доби заборон Емського указу.
Глібов зажив слави «дідуся Кенира», чиї дотепні вірші виховували багато поколінь українців у любові до рідної мови та справедливості.
Форма
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Синиця славу розпустила»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Якої й зроду не сьорбали») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («повні тексти з української літератури») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: байкарська традиція · народна мудрість · національна гідність · пейзажна лірика