Байдари
Леся Українка
Дорога довга. Чагарі, долини,
На небі палкому ніде ні хмари.
Ми їдемо, спочинку ні хвилини.
Коли зненацька чую: «Ось Байдари!»
Дивлюся: брама, сиві дві скелини…
О, що се? Чудо чи потужні чари?
Немов заслона впала і відкрила
Натури дивні, краснії дари,
Що досі від людських очей ховались.
Щоб тута жити, треба мати крила!
Вже люди, певне, від тії пори
Тут не живуть, як з раєм попрощались.
Мов невидимая рука тут положила
Границею отсії дві гори,
Що високо до неба поздіймались.
Один зелений бескид, другий – темний.
Здалека море хвилі золотії
Шле, наче провість волі і надії…
Чи се той світ, загублений, таємний,
Забутий незабутній рай надземний,
Що так давно шукають наші мрії?..
Про вірш
Кримський поетичний етюд («Байдари»): зіткнення сивих татарських руїн, величі морської стихії та незламної сили духу.
Історія
Цикл «Кримські спогади» написаний у 1890–1891 роках після перебування поетеси на лікуванні в Саках, Євпаторії, Севастополі, Бахчисараї та Ялті. Присвячений братові Михайлу.
Крим вразив Лесю Українку не лише благодатним кліматом, а й драматичною історією, де переплелися античні міфи, османська велич і колоніальна імперська сучасність.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), збагачений пірихіями для надання віршу динамічної інтонаційної гнучкості.
Витончений орієнтальний звукопис, використання східних топонімів та романтична імпресіоністична фіксація світлотіней над хвилями моря.
Як читати
У творі «Байдари» морська панорама чи старовинні пам'ятки Бахчисарая стають тлом для філософських роздумів про минущість тиранії та вічність природи.
Поетеса тонко співчуває кримськотатарському народові, бачачи в його долі спільні трагічні риси поневолення з долею України.
Кримська лірика Лесі Українки відкрила в українській поезії новий модерністський погляд на мультикультурний простір півострова.
Теми: кримські спогади · бахчисарай · тиша морська · орієнталізм · кримська природа · пам'ять історії