Бранець
(Середньовічний мотив)
На країну Італьянську
сильне військо наступило, –
за французькими полками
з різних сторін кондотьєри.
Всі злетілись, наче галич,
наче теє хиже птаство
на порубаного трупа,
щоб розшарпати до краю.
Де не зможе збройна сила,
там доступить зрада потай
і вужем тонким пролізе
від меча й вогню зручніше.
А чого не може й зрада,
лютий розбрат доконає;
що зосталось від чужинців,
те свої брати сплюндрують.
Горе тим, що йдуть одважно
у нерівний бій на згубу,
гірше тим, що від отрути
на безслав’ї погибають.
А найгірше тим, що марне
світом нудять у полоні,
як отой бездольний лицар
Габріель ді Кастельнеро.
Сам Баяр, найкращий лицар,
взяв його в полон у полі,
і тепер сидить він бранцем
у французькім таборищі.
Не закутий у кайдани
і не замкнений на вежі,
без сторожі пробуває
у Баяровім наметі.
Здався вів на слово честі,
у нерівнім бою впавши,
а Баяр, цнотливий лицар,
вірить лицарському слову:
дав злотисту шаблю бранцю,
і конят, і свого джуру
і просив усе лицарство
мати гостем італьянця.
І «гостює» по неволі
Габріель ді Кастельнеро,
жде, як бога, того часу,
що підуть на розмін бранці.
Сумно дивиться з намету
на околицю препишну:
край веселий Італьянський
і в біді красою сяє.
В темнім листі померанці
світять золотом червоним,
а оливи кучеряві
сріблом криють всі левади,
гори наче линуть в небо
чистим, легким візерунком –
але що то там біліє
по узгір’ю темно-синім?
Чи сніги то залягають?
Чи то хмари притаїлись?
Чи цвітуть каштани в гаю?
Чи потоки грають шумом?
Не сніги то, і не хмари,
і не цвіт, і не потоки –
ох! то куряться димове!
то французи палять села…
Габрієль ді Кастельнеро
стиснув шабельку злотисту;
«Гей, коня!» – гукнув на джуру,
– До послуги, ясний пане!
Як почув слова французькі
бідний лицар італьянський,
шаблю випустив і тихо:
«Ні, не треба» – мовив джурі.
І закрив рукою очі –
темно стало їм і чорно,
наче в’язням безталанним
у «колодязях» венецьких.
Габріель ді Кастельнеро
заздрив тим безщасним бранцям,
що Венеція держала
у своїх страшних темницях.
Бо невільники не мали
ані зброї, ані джури,
ні лицарських обов’язків,
тільки мури та кайдани.
San-Remo, 1903