Бранець

Леся Українка

(Середньовічний мотив)

На країну Італьянську
сильне військо наступило, –
за французькими полками
з різних сторін кондотьєри.

Всі злетілись, наче галич,
наче теє хиже птаство
на порубаного трупа,
щоб розшарпати до краю.

Де не зможе збройна сила,
там доступить зрада потай
і вужем тонким пролізе
від меча й вогню зручніше.

А чого не може й зрада,
лютий розбрат доконає;
що зосталось від чужинців,
те свої брати сплюндрують.

Горе тим, що йдуть одважно
у нерівний бій на згубу,
гірше тим, що від отрути
на безслав’ї погибають.

А найгірше тим, що марне
світом нудять у полоні,
як отой бездольний лицар
Габріель ді Кастельнеро.

Сам Баяр, найкращий лицар,
взяв його в полон у полі,
і тепер сидить він бранцем
у французькім таборищі.

Не закутий у кайдани
і не замкнений на вежі,
без сторожі пробуває
у Баяровім наметі.

Здався вів на слово честі,
у нерівнім бою впавши,
а Баяр, цнотливий лицар,
вірить лицарському слову:

дав злотисту шаблю бранцю,
і конят, і свого джуру
і просив усе лицарство
мати гостем італьянця.

І «гостює» по неволі
Габріель ді Кастельнеро,
жде, як бога, того часу,
що підуть на розмін бранці.

Сумно дивиться з намету
на околицю препишну:
край веселий Італьянський
і в біді красою сяє.

В темнім листі померанці
світять золотом червоним,
а оливи кучеряві
сріблом криють всі левади,

гори наче линуть в небо
чистим, легким візерунком –
але що то там біліє
по узгір’ю темно-синім?

Чи сніги то залягають?
Чи то хмари притаїлись?
Чи цвітуть каштани в гаю?
Чи потоки грають шумом?

Не сніги то, і не хмари,
і не цвіт, і не потоки –
ох! то куряться димове!
то французи палять села…

Габрієль ді Кастельнеро
стиснув шабельку злотисту;
«Гей, коня!» – гукнув на джуру,
– До послуги, ясний пане!

Як почув слова французькі
бідний лицар італьянський,
шаблю випустив і тихо:
«Ні, не треба» – мовив джурі.

І закрив рукою очі –
темно стало їм і чорно,
наче в’язням безталанним
у «колодязях» венецьких.

Габріель ді Кастельнеро
заздрив тим безщасним бранцям,
що Венеція держала
у своїх страшних темницях.

Бо невільники не мали
ані зброї, ані джури,
ні лицарських обов’язків,
тільки мури та кайдани.

San-Remo, 1903

Про вірш

Ліричний вірш «Бранець»: проникливе осмислення внутрішнього світу людини, краса природи та невгасиме прагнення до свободи й світла.

Історія

Поезія «Бранець» створена Лесею Українкою в період (1903 рік), коли поетеса активно розбудовувала український поетичний модернізм.

У цей час авторка поєднувала тонку імпресіоністичну фіксацію душевних настроїв із неоромантичним поривом до боротьби проти соціальної та національної неволі.

Форма

Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), збагачений пірихіями для надання віршу динамічної інтонаційної гнучкості.

Багатий звукопис, продумана система римування та виразні паузи підкреслюють драматичну або елегійну тональність поетичного висловлювання.

Як читати

У вірші «Бранець» лірична героїня відкриває серце красі світу, шукаючи гармонію між власним стражданням і вічним оновленням буття.

Образна система спирається на контрасти світла й тіні, весни й зими, пориву й стриманості, що символізують незламність людського духу.

Твір захоплює щирістю поетичної інтонації, засвідчуючи винятковий художній смак і майстерність Лесі Українки.

Теми: ліричний вірш · краса і боротьба · внутрішній світ · неоромантизм · надія і воля · поетичне слово

Усі поети