Давня весна
Леся Українка
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
1894 року.
Про вірш
Весняне оновлення природи й духу: радість від щедрого дарунку весни крізь кватирку кімнати хворої поетеси.
Історія
Вірш написаний навесні 1894 року, коли тяжке загострення хвороби прикувало Лесю Українку до ліжка в її кімнаті.
Поетеса спостерігала за розквітом природи через відкрите вікно, відчуваючи спочатку гіркоту самотності, яка невдовзі змінилася захватом від весняного подарунка.
Твір став яскравим зразком світлої пейзажно-психологічної лірики, що вчить радіти найменшим проявам життя.
Форма
Чотиристопний амфібрахій із плавним, заколисуючим ритмом, що передає шелест молодого листя й подих весняного вітру.
Контраст між замкненим простором кімнати та буйним розливом зеленого весняного світу надворі.
Як читати
Весна змальована як щедра красуня, що обсипає землю дарами («квітки, проміння, пахощі»), забувши, здавалося б, лише про самотню поетесу.
Проте природа не залишає її: зелена гілочка яблуні, що зазирнула у вікно, і спів пташки стають для авторки безцінним подарунком, повертаючи смак до життя.
Вірш нагадує, що справжня радість часто криється у простих речах, доступних навіть у найважчі часи.
Теми: весняне пробудження · гілочка у вікні · дарунки природи · подолання самотності · радість одужання