Пустиня дише. Рівний подих, вільний,
Гарячий він та чистий, мов святий.
Пісок лежить без руху золотий,
Так, як лишив його Хамсін свавільний.
Феллах працює мовчки, тихий, пильний,
Будує дім, – там житиме пустий,
Летючий рій мандрівців, і густий
Зросте навколо сад. Феллах – всесильний.
Оази робить він серед пустині,
Лиш не для себе… Он уже він пише
Бігунчик по піддашші… Поколише
Гарячий вітер одіж на людині,
Обсушить піт… і далі по рівнині
Пролине… знов і знов… Пустиня дише.
Екзотичний етюд із циклу «Весна в Єгипті» («Дихання пустині»): пекуче дихання Сахари, піщана буря хамсіну та туга за далекою північною батьківщиною.
Цикл «Весна в Єгипті» створений навесні 1910 року в містечку Гелуан неподалік Каїра, де Леся Українка проводила важкі місяці лікування в сухому кліматі пустелі.
Поетеса була глибоко зачарована тисячолітньою історією країни пірамід, проте в кожному подиху гарячого вітру шукала звістку з далекої України.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), збагачений пірихіями для надання віршу динамічної інтонаційної гнучкості.
Звукопис майстерно передає завивання піщаної бурі, сухий шурхіт піску по каменю та палючий жар тропічного сонця.
У вірші «Дихання пустині» пустеля постає величним, грізним простором, що випробовує людину на витривалість і силу волі.
Контраст між пекучим єгипетським сонцем і спогадами про рідні волинські сніги та зелені діброви загострює ностальгію авторки.
Поезія є зразком пізнього неоромантичного модернізму поетеси, де пейзаж є дзеркалом глибокої філософської рефлексії.
Теми: весна в єгипті · хамсін і пустиня · гелуан · ностальгія · туга за батьківщиною · орієнтальна лірика