Дим

Леся Українка

«Для нас у ріднім краю навіть дим
Солодкий та коханий…» Так колись
Казав старий Гомер: сліпії очі,
Либонь, не гриз тоді легенький дим
з багаттів хатніх; жертви й гекатомби
палилися не часто, більше в співах…
«Для нас у ріднім краю навіть дим
Солодкий та коханий…» Без упину
Я думала собі оці слова,
Простуючи в країну італьянську.
І мріялись мені далекі села:
Дівчата йдуть, співаючи, з ланів,
Клопочуться хазяйки невсипущі,
Стрічаючи отару та черідку,
Господарі вертаються з роботи,
Не прискоряючи ходи, поважно,
А нишком поглядають на димок,
Що в’ється понад комином низеньким,
І думають: «Оце ж воно й вечеря…»
І мріялись мені росисті луки
Волинські: здалека чорніє ліс
Зубчастим муром, а туман на нього
Безгучним, тихим морем напливає, –
Хто в лісі, хто у полі, стережися!
То котиться пропасниця лукава.
Але ночліжники собі співають,
Простуючи до лісу, на димок, –
Се ж там товариші багаття розпалили,
Там тепло, сухо, грають роєм іскри,
Мов бджоли золоті, вогонь танцює…
«Простуймо на димок!..»
І я дивилась
На ті бездимні села італьянські
(Вогню й малого для «поленти» досить),
На рижові поля, страшні «різайї».
Де невидимкою малярія літає,
Не боячись ні диму, ні вогню, –
І слово «чужина» бриніло в думці
За кожним стуком поїзда прудкого.
…Тунель! І дим влетів мені в вікно
Гіркою хмарою – поганий дим,
Либонь, погане вугля італьянське –
Так не душив і дим в курній хатині
Там, на Поліссі, тож було співали
Дружки весільні, аж дзвеніла хата,
Не хриплим, чистим голосом, дарма
Що голови немов у хмарі мріли;
Той дим гриз очі, але все ж не так,
Бо він був з дерева, а може, й те, що рідний.
А тут же кашель груди розбиває
від сього диму! Поки чужина
рятунок дасть повітрям, сонцем, морем,
коли б ще дим на той світ не загнав…
…«Sampierdarena». Слава ж тобі, боже!
Се – хутко Генуя, там і спочинок,
Там буде море, і веселе небо,
І давне місто гордої краси
Одважного і вільного народу…
…«Он наша Генуя», – панок старенький
Показує мені удалину.
Дивлюся – і не бачу – мла закрила.
«Добродію, чи се тут часто з моря
Такий туман встає?» – питаю пана.
«Туман? Се не туман, се тільки дим,
Се завжди так. Воно й не диво – гляньте!»
Я глянула: немов високі щогли
У пристані великій, бовваніли
Крізь сиву млу тонкії комини.
Та скільки! цілий ліс! «Багатство наше
Отут росте!» – сказав панок поважно.
У фабриках не кришталеві стіни,
А з вікон те багатство не світилось,
За вікнами щось темне маячіло…
Мені згадалось теж приморське місто,
Не італьянське, потім друге, третє,
Четверте – все над рідними морями –
І знову місто, те вже над рікою
Великою, гучною від порогів,
Мов рейнська круча, де якісь колеса
І день, і ніч глушать гук водопаду…
А потім села в полем, кучерявим
Від бурячиння… а над тим усім
Скрізь комини високі непомірно,
Мов сосни в горах – тільки що без гілля…
Ми в’їхали у передмістя. Чорні,
Закурені стояли там будинки,
Суворі та непишні. По будинках
До вікон хустя прип’ялось, мов злидні,
Що їх ні в двері, ні в вікно не випреш,
А з вікон визирали, мов привиддя,
Якісь бліді, невільницькі обличчя.
А над усім той дим, той легкий дим,
Що не гризе очей, притьмом не душить,
А тільки небо ясне застилає,
І краде людям сонечко веселе,
П’є кров з лиця, і гасить людський погляд,
І барви всі рівняє сивизною.
Ніхто його не чув, але завжди,
І день, і ніч, і кожную хвилину
Безгучно і таємно, та виразно
Він промовля: «Я тут, я завжди тут».
Той дим проник мені у саме серце,
І стиснулось воно, і заніміло,
І вже не говорило: чужина.

San-Remo, 21.01.1903

Про вірш

Ліричний вірш «Дим»: проникливе осмислення внутрішнього світу людини, краса природи та невгасиме прагнення до свободи й світла.

Історія

Поезія «Дим» створена Лесею Українкою в період (1903 рік), коли поетеса активно розбудовувала український поетичний модернізм.

У цей час авторка поєднувала тонку імпресіоністичну фіксацію душевних настроїв із неоромантичним поривом до боротьби проти соціальної та національної неволі.

Форма

Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), збагачений пірихіями для надання віршу динамічної інтонаційної гнучкості.

Багатий звукопис, продумана система римування та виразні паузи підкреслюють драматичну або елегійну тональність поетичного висловлювання.

Як читати

У вірші «Дим» лірична героїня відкриває серце красі світу, шукаючи гармонію між власним стражданням і вічним оновленням буття.

Образна система спирається на контрасти світла й тіні, весни й зими, пориву й стриманості, що символізують незламність людського духу.

Твір захоплює щирістю поетичної інтонації, засвідчуючи винятковий художній смак і майстерність Лесі Українки.

Теми: ліричний вірш · краса і боротьба · внутрішній світ · неоромантизм · надія і воля · поетичне слово

Усі поети