І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжкого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.
О, сліз таких вже вилито чимало, –
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись, –
Що сльози там, де навіть крові мало!
1895
Полум'яний вірш із циклу «Невільничі пісні» («І все-таки до тебе думка лине…»): безкомпромісний опір царату, вірність рідному краєві та мужність поетичного слова.
Цикл «Невільничі пісні» (1895–1896) увійшов до збірки «Думи і мрії» (1899). Він створювався в атмосфері жорстокої цензури й переслідування українського руху в Російській імперії.
Поетеса гостро переживала арешти друзів і вигнання інтелігенції, відповідаючи на утиски циклом залізних віршів лицарської непокори.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), збагачений пірихіями для надання віршу динамічної інтонаційної гнучкості.
Енергійний, карбувальний ритм із насиченням військовими метафорами (меч, щит, облога, кайдани), що звучить як військовий марш або присяга.
У вірші «І все-таки до тебе думка лине…» поетеса проголошує непохитну вірність Україні («І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю!»).
Слово поета тут виступає єдиною неподоланною барикадою під час облоги, закликаючи не здавати твердині духу ворогам.
Твір утверджує незламність українського спротиву, ставши класичним зразком високої громадянської поезії.
Теми: невільничі пісні · мати-невільниця · громадянська мужність · опір царату · поет під час облоги · думка про край