Калина
Леся Українка
Козак умирає, дівчинонька плаче:
“Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!”
– Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,
Буде з тебе на могилі хороша калина.
“Ой, що ж тобі, милий, з того за потіха,
Щоб я мала червоніти серед мого лиха?
Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада,
Щоб я мала процвітати, як мені досада?
Чи то ж тобі стане миліш домовина,
Як я буду зеленіти – німа деревина?”
– Як упадуть роси на ранні покоси,
То не в мою домовину, а на твої коси,
Як припече сонце веснянії квіти,
Хай не в’ялить моїх костей, тільки твої віти.
Ой, так не затужить і рідная ненька,
Як ти, моя калинонько, моя жалібненька…
Ой, ще ж над миленьким не зросла й травиця,
Як вже стала калиною мила-жалібниця.
Дивуються люди і малії діти,
Що такої пригодоньки не видали в світі:
“Чия то могила в полі при дорозі,
Що над нею калинонька цвіте на морозі,
Що на тій калині листя кучеряві,
А між цвітом білесеньким ягідки криваві”.
Шуміла калина листом зелененьким:
“Ой, що ж се я німа стою над моїм миленьким?
Поки ніж не крає, дерево не грає.
А хто вріже глибоченько, тому заспіває.
А хто вріже гілку, заграє в сопілку,
То той собі в серце пустить калинову стрілку”.
Про вірш
Ліричний вірш «Калина»: проникливе осмислення внутрішнього світу людини, краса природи та невгасиме прагнення до свободи й світла.
Історія
Поезія «Калина» створена Лесею Українкою в період (1890-ті рік), коли поетеса активно розбудовувала український поетичний модернізм.
У цей час авторка поєднувала тонку імпресіоністичну фіксацію душевних настроїв із неоромантичним поривом до боротьби проти соціальної та національної неволі.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), збагачений пірихіями для надання віршу динамічної інтонаційної гнучкості.
Багатий звукопис, продумана система римування та виразні паузи підкреслюють драматичну або елегійну тональність поетичного висловлювання.
Як читати
У вірші «Калина» лірична героїня відкриває серце красі світу, шукаючи гармонію між власним стражданням і вічним оновленням буття.
Образна система спирається на контрасти світла й тіні, весни й зими, пориву й стриманості, що символізують незламність людського духу.
Твір захоплює щирістю поетичної інтонації, засвідчуючи винятковий художній смак і майстерність Лесі Українки.
Теми: ліричний вірш · краса і боротьба · внутрішній світ · неоромантизм · надія і воля · поетичне слово